305. Віталій Зубков "Lingva Incognita"

4/5

Чи можливо вивчити іноземну мову за чотири тижні? Авжеж, ні. Але дещо засвоїти можна.

"Пам'ятайте, не так важливо багато знати, як важливо це гнучко використовувати".

Віталій Зубков — це автор онлайн-проекту "Lingva Skills", викладач 5 мов: англійської, німецької, французької, італійської та іспанської. У своїй практиці він працював з багатьма студентами, які мали різну мету для вивчення іноземної мови, і зрештою вирішив написати цю книжку, базуючись на своєму досвіді.

"Lingva Incognita" — це книжка про вивчення мов і дещо більше. Складається вона з 5 частин, розділи коротенькі, по 2 сторінки. Автор намагається пояснити механіку того, як ми вивчаємо мови, і чому не буває людей, нездібних до мов. Фактично, перша частина присвячена тому, щоб дати читачу копняка під зад. Мовляв, облиш свої відмовки, якщо поставиш перед собою мету, то досягнеш її, незважаючи на початкові навички, брак часу, попередні невдачі тощо.

Основна теза автора полягає в тому, що мову треба не вчити, а засвоювати. Одразу намагатися її використовувати, знаходити для себе цікаві або/та потрібні теми. Тут я не можу не погодитися. У школі нас завалювали граматикою та іншими вправами з підставляннями потрібних слів. Як такого спілкування чи писання майже не було. У результаті я б вийшла зі школи з нульовими знаннями, якби не моя репетиторка. Але й цього насправді мало. Дуже мені допомогло те, що я почала перекладати манґу. Переклад — одна з технік, про які говорить Віталій Зубков. Спершу було дуже складно. Буквально по слову розбирала речення, намагалася в'їхати в сенс фрази. Але згодом стало набагато простіше, і до словника я зазирала не стільки від того, що не знаю слова, скільки для того, щоб згадати точний український переклад. Крім того, я стала читати книжки англійською. Через перші три продиралася, далі пішло, як по маслу. Потім я півтора роки пропрацювала в техпідтримці, тож спілкування англійською перестало бути чимось страшним. За перший місяць роботи я засвоїла більше, ніж за всю школу. Ось вам і принцип засвоювання: якщо тобі необхідно використовувати мову для досягнення пріоритетної мети, то ти це швидко зробиш.

Мені подобається, що автор радить не зупинятися на одному підручнику чи фіксованій програмі курсу. Вивчення мови має бути гнучким, індивідуальним. Варто спробувати різні техніки, зануритися в середовище: дивитися, слухати, читати. Також бажано ставити собі вищу планку і поступово її піднімати.

Іще є тут момент про те, що важливо багато слухати (і повторювати вголос). Бо мова — це звуки і образи, тому необхідно співставляти знаковий запис із його звучанням. Коли ми читаємо слово, то не парсимо його буква за буквою, наш мозок автоматично витягає з пам'яті збіг за кількома літерами. А ще ж не забуваймо про інтонації!

Особисто я дуже люблю подкасти. З англійської колись слухала ESL Podcasts, усі пояснення надані мовою оригіналу, але дуже простими словами. Якщо хочете звикнути до англійської на вухо, рекомендую (однак вони зараз платні, здаєтться). З японської зараз слухаю 101japanesepod. Вони двомовні (яп+англ), і з кожним рівнем відсоток англійської зменшується. Також там є багато фішечок керування подкастами: розшифровки, пофразове прослуховування і голосовий запис. Пізнавальні виступи  TED — ще один корисний ресурс, але залежить від оратора: для багатьох з них англійська не є рідною, тому слід готуватися до акценту. Окрім того, серіали. Японські я завжди дивилася з субтитрами, і, повірте, інтонації дуже відкладаються в голові. Щодо англійської, люблю британців. Для спрощення інколи шукаю собі англійські субтитри на subscene. У британців напрочуд красива вимова. Можна ще аудіокниги брати, наприклад "Гаррі Поттера" у начитці Стівена Фрая. Чи, якщо хочете ризикнути, "Джонатана Стрейнджа і містера Норрелла" Сюзанни Кларк. Лексично текст складний, але начитано бомбезно. Бажано слухати і паралельно бігати очима по тексту.
Я читаю англійською здебільшого фентезі. Різниця між американцями і британцями в тому, що перші пишуть просто і намагаються викликати сильні емоції, а другі приділяють велику увагу стилю і струнким діалогам. Можливо, є сенс починати з американців.

Щодо запам'ятовування.

"Асоціювання спирається на три явища: пов'язаність, подібність і причинність".

"Секрет швидкого мовлення не в кількості вивчених слів і правил, а в гнучкості їхнього використання".

Автор наголошує на тому, що слова мають вивчатися у складі фрази, в контексті. Саме тому, напевно, я ніколи не розуміла сенс словникових диктантів. Я перестала мучити себе цим вже давно. Якщо ти зустрічаєш одне й те саме слово в кількох різних текстах, то автоматично його запам'ятовуєш.
(Не мала на меті цього робити, але після 10 фанфіку зі Снейпом я тепер знаю (довгостроково) багато страшних слів: atrocious, insufferable, infatuate, intolerable, presumptuous, (in)adequate, subtle, abysmal, audacity, intimidating gaze, good riddance, 10 points from Gryffindor for your cheek, don't wear your feelings on your sleeve, brat, dunderhead, imp, vipers den, insufferable know-it-all and so on)
Ще краще, коли ти його використовуєш на практиці, наприклад, складаєш резюме: team player, meticulous, adaptable. У картках я не сильно вбачаю сенс. Система інтервального повторення, згодна, може бути корисною, якщо ти готуєшся до іспиту (завантажуєш готовий списочок для свого рівня) чи коли складаєш власний список потрібних слів для довгострокової пам'яті. Мені здається, це має сенс на початкових етапах вивчення мов. Я не сприймаю це як серйозний метод вивчення слів, радше як додаткову забавку. На планшеті тримаю Kanji Tree, мені подобається, що до всього цього там є практика писання канджі і слів. Intense thing. Самі по собі карткові системи неефективні, як і словникові диктанти. Принаймні для мене це ніколи не працювало.

Розділ про машинний переклад один з моїх найулюбленіших. Дуже вдячна за згадку про Reverso Context, сама порівняно нещодавно відкрила для себе цю потужну річ. Ґуґл краще оминати. Навіть як словник він не дуже. Ви можете у цьому впевнитися, коли спробуєте знайти переклад японського фільму, який перекладався на англійську з індонезійської, а ті в свої чергу перекладали з китайської. Це жесть. Підтримую автора — забудьте про Ґуґл, краще шукайте готові шаблони фраз чи намагайтеся висловитися простіше.

Загалом, книжка намагається говорити про багато що і написана подекуди складнувато. Я не зовсім уявляю кінцевого читача: це початківець, той, хто вже давно вчить, чи той, хто просто цікавиться питанням? До певної міри, статті можуть бути корисні їм усім.  Частина "Методи" для мене була дуже пізнавальною, вона пояснила, чому шкільний курс англійської був недієвим (занадто зосереджений на сухій граматиці) і на що варто звертати увагу та в яких пропорціях, якщо реально хочеш говорити іноземною. Хоч не думаю, що тим, хто штудіює першу іноземну на початкових рівнях, це сильно допоможе (хіба розділ "Мій метод"). У цьому плані частина "Прийоми" більш інформативна. Здивована, що більшість з них перепробувала інтуїтивно. З іншого боку, частина "Психологія" видалася нуднуватою і очевидною, бо я це все проходила і не боюся невідомого. Тому я рекомендувала б читати книжку не від початку і до кінця, а за темами, які цікавлять.

І ще одна сумнівна річ у цій книзі. Оформлення та подача. Як я вже казала, "Lingva Incognita" складається з коротких статей-розділів, кожен з яких посилається на кілька інших. Це реалізовано за допомогою кольорових виділень, що ведуть до відповідних назв на вкладці. Особисто мене це дещо дратувало. Паперова книжка не може поводити себе як набір html-сторінок. По-перше, такий спосіб перехресних посилань просто незручний, спробуй ще загнути вкладку і сполучити лінії. По-друге, кольори мерехтять і заважають сприймати текст. Тут уже є вставки, рисунки, таблиці і діаграми. Крім того, я б воліла робити виділення в тексті, фіксувати важливе, але з цими кольоровими посиланнями це просто неможливо.

Підсумок. Обов'язково раджу тим, хто вивчає першу іноземну і ще не досяг середнього рівня, тут чимало корисних порад, які допоможуть його досягнути найбільш ефективно і без мордування сухими уроками.