340. Кетрін Вудфайн "Загадка механічного горобця" (Таємниці універмагу "Сінклер" #1)
Коли я побачила цю книжку, мене пробрала ностальгія за підлітковими (дівчачими?) детективами. Та ще й механічна забавка в назві. Додайте сюди Лондон початку ХХ століття — і ви маєте ідеальну атмосферу, щоб позбутися сірої буденності.
Софі Тейлор, 14-річна дівчинка, колись була заможною панянкою. Та після смерті її батька, колишнього військового, залишилася без гроша і влаштувалася працювати продавчинею капелюшків у новий великий універмаг "Сінклер". За день до грандіозного відкриття стається несподівана прикрість — із колекції власника викрадають коштовності, які він планував виставити для огляду відвідувачів. Серед них був і механічний горобець, механізм, який кожного разу грає нову, неповторну мелодію. Зовсім випадково Софі опиняється в універмазі якраз в той момент, коли відбувається крадіжка. Поліція підозрює, що вона якось причетна до злочину, тож її друзі беруться розкрити таємницю...
Зізнаюся, що першу половину роману я не очікувала нічого надзвичайного. Але він зміг мене приємно подивувати. Історія працює за однією з класичних схем для цього жанру. Є певний суперлиходій із суперпланами. Спершу героям здається, що справа лише у крадіжці, але насправді задум такого собі Барона набагато масштабніший. Як я розумію, в подальших частинах ми ще не раз із ним перетнемося. Обожнюю кліфгенґери!
Мені сподобалося, як авторка попрацювала над розвитком героїв. Їх тут троє + 1. Хлопчик-посильний Біллі, поціновувач детективних романів, власне Софі, Ліл, манекенниця з універмагу, яка мріє стати акторкою театру, і Джо, хлопець, який переховується від злочинної банди, до якої входив. Біллі надзвичайно захоплюється тим, що може спробувати себе у ролі улюбленого героя-детектива. Він розшифровує таємні послання та шпигує за підозрюваними. Але в кінці виявляється, що гра, в яку він вплутався, може мати за собою серйозні наслідки. Те саме стосується і життєрадісної Ліл, для якої це все одна велика пригода з порятунку подруги. Сама ж Софі спершу видається незацікавленою у цій справі. Так, вона відчуває несправедливість щодо тієї ситуації, в якій вона опинилися, проте приймає її, більше переймаючись пошуками нової роботи. Та коли перед нею постає змога щось зробити, вона за неї хапається всіма руками.
Воєнні історії, розказані їй покійним батьком, стають дівчинці неабияк у пригоді. Певної миті "Загадка..." перетворюється із просто детективного на шпигунський роман. І саме це є її величезним плюсом.
У романі є типові ходівочки для цього жанру. Одна з них — шифри. Усі розшифровки по тексту дуже і дуже прості, що навіть діти їх можуть розгадати. Але це окей. Зустріла я і інший типовий троп — вибираючись із зачиненої кімнати, Софі виштовхує ключ з іншого боку дверей і підбирає його через нижню шпарину. Іронічно, що вона чула про це від Біллі, який вичитав це із детективних оповідок.
Але є і не настільки банальні штуки. Авторка включає сюди проблему випадкової генерації чисел (у книзі це використовується для створення потужного шифру). Навіть сучасні комп’ютерні алгоритми з генерації "випадкових чисел" насправді генерують псевдовипадкові числа — вони базуються на формулах різної складності. Вочевидь, у горобця закладений подібний механізм для вибору наступної ноти.
Переклад. Загалом, читалося ок, я тільки не зрозуміла, чому "w" передається через "у", а не "в": "Уайт" "Уолтер". Я такого в українському перекладі років десять вже не бачила.
Софі Тейлор, 14-річна дівчинка, колись була заможною панянкою. Та після смерті її батька, колишнього військового, залишилася без гроша і влаштувалася працювати продавчинею капелюшків у новий великий універмаг "Сінклер". За день до грандіозного відкриття стається несподівана прикрість — із колекції власника викрадають коштовності, які він планував виставити для огляду відвідувачів. Серед них був і механічний горобець, механізм, який кожного разу грає нову, неповторну мелодію. Зовсім випадково Софі опиняється в універмазі якраз в той момент, коли відбувається крадіжка. Поліція підозрює, що вона якось причетна до злочину, тож її друзі беруться розкрити таємницю...
Зізнаюся, що першу половину роману я не очікувала нічого надзвичайного. Але він зміг мене приємно подивувати. Історія працює за однією з класичних схем для цього жанру. Є певний суперлиходій із суперпланами. Спершу героям здається, що справа лише у крадіжці, але насправді задум такого собі Барона набагато масштабніший. Як я розумію, в подальших частинах ми ще не раз із ним перетнемося. Обожнюю кліфгенґери!
Мені сподобалося, як авторка попрацювала над розвитком героїв. Їх тут троє + 1. Хлопчик-посильний Біллі, поціновувач детективних романів, власне Софі, Ліл, манекенниця з універмагу, яка мріє стати акторкою театру, і Джо, хлопець, який переховується від злочинної банди, до якої входив. Біллі надзвичайно захоплюється тим, що може спробувати себе у ролі улюбленого героя-детектива. Він розшифровує таємні послання та шпигує за підозрюваними. Але в кінці виявляється, що гра, в яку він вплутався, може мати за собою серйозні наслідки. Те саме стосується і життєрадісної Ліл, для якої це все одна велика пригода з порятунку подруги. Сама ж Софі спершу видається незацікавленою у цій справі. Так, вона відчуває несправедливість щодо тієї ситуації, в якій вона опинилися, проте приймає її, більше переймаючись пошуками нової роботи. Та коли перед нею постає змога щось зробити, вона за неї хапається всіма руками.
Воєнні історії, розказані їй покійним батьком, стають дівчинці неабияк у пригоді. Певної миті "Загадка..." перетворюється із просто детективного на шпигунський роман. І саме це є її величезним плюсом.
У романі є типові ходівочки для цього жанру. Одна з них — шифри. Усі розшифровки по тексту дуже і дуже прості, що навіть діти їх можуть розгадати. Але це окей. Зустріла я і інший типовий троп — вибираючись із зачиненої кімнати, Софі виштовхує ключ з іншого боку дверей і підбирає його через нижню шпарину. Іронічно, що вона чула про це від Біллі, який вичитав це із детективних оповідок.
Але є і не настільки банальні штуки. Авторка включає сюди проблему випадкової генерації чисел (у книзі це використовується для створення потужного шифру). Навіть сучасні комп’ютерні алгоритми з генерації "випадкових чисел" насправді генерують псевдовипадкові числа — вони базуються на формулах різної складності. Вочевидь, у горобця закладений подібний механізм для вибору наступної ноти.
Переклад. Загалом, читалося ок, я тільки не зрозуміла, чому "w" передається через "у", а не "в": "Уайт" "Уолтер". Я такого в українському перекладі років десять вже не бачила.
Коментарі
Дописати коментар