306. Роджер Желязни "Ніч у самотньому жовтні"

4/5

Пробіжуся коротко, тому що вже робила рецу на "Світ Фентезі".

"Ніч у самотньому жовтні" — весела й легка книжка. Бажано читати у жовтні, бо складається вона з 31 розділу (по одному на кожен день місяця), але це необов'язково. Головне, щоб какао було.

— Вікарій Робертс забрав собі в голову, що тут у нас коїться щось неприродне.
— От дивак. І з якої це радості він так вирішив?
— Знекровлені тіла, випадки анемії, що їм передували яскраві сни про кажанів. І таке інше.

Якщо чесно, я не знала, чого чекати від Желязни після "Хронік Амбера". Точно не такої приємної розважальної історії. Спершу трохи налякали суцільні діалоги, але потім звикла до такого викладу.
Що крутого в цій книзі:

• чорненький гумор;
• гра в "Здогадайся, хто цей персонаж";
• алюзії на класику готичної прози (Лавкрафт, Едгар По, Мері Шеллі, Брем Стокер), "Шерлока Голмса", старі фільми жахів ("Франкенштейн"), "Флаша" Вірджинії Вулф та інші книжки;
• інтрига до самого кінця;
• оповідь від імені собаки;
• як автор грає з паралелями дружба собаки й кота та любовна лінія їхніх хазяїв;
• як кажана споїли сливами, які полежали й забродили;
• креативний переклад (як на мене, перетворення “Ding Dong Bell Pussy in the Well” на "Пішла кицю по водицю" заслуговує на повагу).

Одним словом, якщо ви читаєте книжки в-ва "Жупанського" і хочете перевірити свої знання, "Ніч у самотньому жовтні" ідеально для цього підходить.