Комікс #5. "Бетмен: Довгий Гелловін"

4.3/5

Це буде лише другий огляд бетменіади в моєму читацькому щоденнику, хоча українські видання я скуповую всі. Бетмен, мабуть, єдиний супергерой, якого я справді люблю.
"Довгий Гелловін" Джефа Леба і Тіма Сейла намальовано ще в олдскульному нуарному стилі. Невідомий злочинець вбиває своїх жертв із сімей гангстерів на великі святкування: Гелловін, Різдво, День Святого Валентина, День Патріка. За це його прозвали Свято. Можна було б списати на Календарника, якби він не сидів у Аркемі під пильним наглядом. Тож доводиться формувати нові версії: можливо, це конкурентний клан. А можливо, осяйний борець за справедливість прокурор Гарві Дент.

Малюнок волає: "Ми натякаємо на "Хрешеного батька"!  Ось, гляньте, Карміне Фальконе, Римлянин, — викапаний дон Віто Карлеоне". Починається комікс, як і фільм, з весілля. От тільки воно влаштоване не для доньки кримінального авторитета, а для його небожа. І "порядний син" у Римлянина є, Альберто, який незадіяний у сімейній справі, хоч і з трохи інших причин. Теж досить нагадує свій праобраз у виконанні Аль Пачіно. Тому перед прочитанням "Довгого Гелловіна" рекомендую обов'язково переглянути "Хрешеного батька", якщо ще не бачили.

Щодо структури сюжету, то зазвичай я не люблю солянки із різних лиходіїв: дуже вже це скидається на фансервіс, коли персонажів притягують до історії за вуха. У цьому коміксі частково спостерігається це явище: Плющ, Загадник, Страхопудало та інші. Один лише Календарник був в тему.
Але Джокера я насправді була рада бачити. Він гармонійно вписався в Різдвяну атмосферу, як сюжетно, так і новорічною палітрою кольорів — такий собі ґотемський Ґрінч. Якщо чесно, це поки моє улюблене втілення Джокера.

Основний меседж коміксу — це етичне питання, чи можна самостійно розправлятися зі злочинцями, виходячи за будь-які рамки закону. Навіть в Україні напівжартома (?) пропонують скинутися на кілера для корупціонерів чи заможних зрадників держави.  Бетменіада — це, перш за все, історія про самосудника, який однак здає злочинців правоохоронним органам і збирає необхідні докази, хай і незаконним шляхом. Бетмен не вбиває своїх ворогів, хоч і знаходиться на цій межі. У перших розділах Бетмен, Джим Ґордон та Гарві Дент клянуться, що її не перетинатимуть. І "Довгий Гелловін" розмірковує над тим, чи здатні вони дотриматися своєї обіцянки, а також чому саме той, хто ламається, це робить.

Інший бік історії — Римлянин. Він уособлює отого супернегідника, якого притягнути до відповідальності майже неможливо. Ми звикли, що супротивники супергероїв — це психопати та злочинці, які прагнуть влаштувати зі злочину шоу. Їхня вина очевидна для всіх. Але Римлянин — бізнесмен, він може коїти не менш страшні речі, утім люди навіть не намагатимуться проти нього виступати. Бо як можна посадити того, хто неодмінно підкупить суддю і вийде сухим із води? Природно, що саме такий негідник змушує борця за справедливість переступити межу — коли всі інші методи зазнають невдачі.
Ще одна тема, яка певною мірою зачіпалася і в "Році першому" — це стосунки детективів з рідними, а конкретніше, з дружинами. Барбара і Гільда сумують за своїми чоловіками, які пропадають на роботі. І це спричиняє небідовий конфлікт.
Розв'язка історії була для мене несподіваною. Без спойлерів. Скажу тільки, що натяки передаються більше через малюнок, аніж через сюжет. Але це добре, коли детектив закінчується несподівано.

Підсумовуючи. "Бетмен: Довгий Гелловін" — доволі непогана нуарна річ. Попри те, що тут чимало підліній, які відволікають, історія тримає основний конфлікт до кінця. Я не сказала б, що це мастрід, але у багатьох моментах роману є чим похизуватися: алюзіями на "Хрещеного батька", цікавою детективною справою, грою з тінями у малюнку, атмосферою холодного міста з дощем і снігом, етичним питанням щодо покарання злочинців в обхід закону. Найкращі "запрошені гості": Календарник і Джокер. Перші сторінки розділу "Різдво" — мої найулюбленіші.