315. Philip Pullman "La Belle Sauvage" (The Book of the Dust #1)

4.2/5

Якщо "Гіперіон" зробив усе можливе, щоб підірвати мій мозок, то Пуллман з новою його книгою мене остаточно добив. Увага, друга половина роману буде не така цікава, якщо ви не читали поему "Королева фей" (1590) Едмунда Спенсера. Треба собі створити список класичної англійської літератури і потихеньку викреслювати звідти пункти, бо я вже не витримую. Як не фантастика, то алюзії на якогось поета.

"But he's mad. Mad people, they don't know when to give up."
"You must be mad, then."

"Книга пилу" — це нова трилогія у тому ж самому світі Пуллмана, дії якої будуть відбуватися до та після "Темних матерій". У наступній книзі автор обіцяє познайомити нас з дорослою Лірою, у цій же вона ще зовсім маля. Головний герой — хлопчина на ім'я Малкольм Полстед, який допомагає батькам в таверні, любить читати, плавати в каное "La Belle Sauvage" (перекл. "Прекрасна дикунка", відсилка до Покахонтас) та доглядати за Лірою. Коли річка виходить з берегів, коли на дівчинку з пророцтва оголошують полювання погані дядьки, Малкольм та його подруга Аліса разом із Лірою рятуються в каное, намагаючись втекти від переслідувачів. А річка криє в собі і без того чимало небезпек та дивних прибережних місцин.
А тепер до вражень.

"This is a deep and uncomfortable paradox, which will not have escaped you: we can only defend democracy by being undemocratic. Every secret service knows this paradox. Some are more comfortable with it than others."

Перша частина книги мені напрочуд зайшла. Пуллман — досить специфічний автор, як на мене, але один з небагатьох, котрі дозволяють собі замахнутися на церкву в іншому контексті. У "La Belle Sauvage" церква — це диктатор, який контролює усі сфери життя людей. Наприклад, забороняє відмінне трактування пилу (частинок Русакова), жорстко контролює виконання встановленого порядку за допомогою репресивного органу CCD (Consistorial Court of Discipline). Але найбільше мені сподобався розділ про Лігу Святого Александра. Це організація, в яку добровільно-примусово зганяють дітей і навчають їх здавати неблагонадійних осіб. Юні учасники цієї спільноти впиваються отриманою владою, доносять на дорослих, які їм не подобаються, і тиснуть на тих однокласників, хто ще не долучився до Ліги. Ліга названа на честь хлопчика, який здав власних батьків і отримав статус святого.
Інша родзинка книги — антагоніст Бонневілль (на згадку про якого в моїй голові чомусь одразу відтворюється пісенька "Круелла де Вілль, Круелла де Вілль"), який намагається вкрасти маленьку Ліру. На вигляд це чарівний, приємний чоловік, але те, як він поводиться із власним деймоном, уже говорить про його збочену натуру. У світі Пуллмана деймон — це невід'ємна частина людини, її душа, тож б'ючи свого деймона, Бонневілль тим самим завдає болю самому собі. Крім того, зачіпається тема сексуального насилля, адже Бонневілль зваблює жінок заради власних цілей, а то й ґвалтує їх. В тому числі його жертвою стає Аліса, дівчина-підліток.

"How can the weather have a state of mind?" said Papadimitriou.
The gyptian said, "You think the weather is only out there? It's in here too," and tapped his head.

Загалом, "La Belle Sauvage" похмура за настроєм. Що далі Малкольм і ко запливають, то більше їх охоплює відчай. Коли Малкольм вбиває Бонневілля, а його тінь продовжує за ними слідувати, стає по-справжньому моторошно. Так, друга частина роману зовсім не схожа на першу. Я не впевнена, чи було вдалим рішення так кардинально змінювати напрям з динамічного сюжету на містично-символічну лінію подорожі у човні. Утім, я не можу собі уявити текст інакшим. Сподіваюся, наступна частина прояснить деякі моменти.