Комікс #7. Френк Міллер "Бетмен. Повернення Темного лицаря"

5.5/5

"Бетмен: Повернення Темного лицаря" Френка Міллера — одна з найвизначніших робіт у Бетменіаді, і після прочитання книжки не важко зрозуміти, чому. Це заледве супергеройський комікс. Це історія про солдата, який не здатен відпустити свою війну.



Отже, Бетмен давно відійшов від справ. Скінчилися нічні вилазки, полювання на поганців, карколомні детективні розслідування. Люди більше не пам'ятають, хто він. Та й він сам почувається, немовби той привид, примарний Летючий голландець. От тільки темне єство ніяк не може змиритися з ув'язненням. І, скориставшись моментом, приводить його на пам'ятне місце, де все почалося. Місце вбивства батьків Брюса Вейна.
Ґотем теж готується переступити межу. Ґордон передає справи і свою ношу відповідальності молодій комісарці, Дволикий виходить з Аркема за підстави, що він уже психічно здоровий,  банда малоліток Мутантів заявляє свої права на місто. І в цю мить, наче розтинаючи болючий гнійник, повертається Бетмен. Уже не такий вправний, як у молодості, але досі здатний навіювати жах і давати надію.

Вставки телевізійних дискусій відіграють у цьому романі важливу роль. Мас-медіа у "Поверненні Темного лицаря" — це сам Ґотем, його настрої, його задушливі спроби гратися в демократів і гуманістів. Що ж до Бетмена, то про нього лунає цікава фраза, що саме він підбурює ґотемців до небезпечної поведінки своїми діями.  І почасти це правда. У випадку з власником крамниці, чоловік не криється за прилавком, а сам виступає проти нападника і перемагає. У випадку з Мутантами, утворюється неконтрольована, ірраціональна сила самосудців, яким що запросто відрубати руки дрібному злодюжці. У випадку Джокера — в злочинцеві пробуджується забутий азарт. У випадку з юною Керрі — на сцені з'являється новий Робін.
Ідея "Повернення Темного лицаря" розкривається через діалоги Ґордона і комісарки та отримує гідний підсумок у фіналі. Згадуючи про війну, Джим говорить наступні слова:


— Певен, Йіндел, ви чули, як старигани типу мене розповідають про Перл Харбор. Правда в тому, що здебільшого ми брешемо. Як послухати, то ми зірвалися і з місця атакували нацистів. Чорт, та ми були нажахані. Ходили різні чутки, ми думали, що японці захопили Каліфорнію. У нас навіть не було армії. І от ми лежали в ліжках, натягнувши простирадла на голови... А з радіоточок лунав голос Рузвельта, сильний та впевнений. Він перетворював наш страх на бойовий дух. Практично за одну ніч ми стали армією. Ми перемогли. З того часу президенти приходили і йшли, і кожен здавався меншим і слабшим за попереднього... Найкращі з них — лише тінь Рузвельта... Кілька років тому я читав тижневик "Ньюз". Учені наводили багато доказів того, що Рузвельт знав, що Перл Харбор буде атаковано... і що він дозволив цьому трапитися... Це не доведено. Такі речі ніколи повністю не доводять. Я все думав, як би це було жахливо... і як Перл Харбор змусив нас підняти зади і зупинити нацистів.
— Але ж загинуло багато невинних.
— Але ми перемогли у війні. Я думав над цим знову і знову, доки не зрозумів, що я не в праві судити. Занадто масштабне питання. Рузвельт теж таким був...
— Я не розумію, яким чином це стосується самосудника.
— Можливо, зрозумієте.

Так само, коли Ґотем палає у вогні фізичному і внутрішньму, контроверсійна могутня постать Бетмена організовує людей, повертає до тями, дає якір, за який вони можуть триматися у час біди й не втрачати себе. Він — полководець на чорному коні, що веде їх через лють битви. І тому вони матимуть шанс вистояти.

Дівчина Керрі, яка стає новим Робіном, недарма на одній із обкладинок зображена перев'язкою на грудях Бетмена. Здавалося б, її роль в сюжеті незначна, лише помічна, одначе без неї Бетмену навряд чи б вдалося уповні відновити старий запал. Пам'ятаймо, Брюс дуже любив Джейсона, і коли той загинув, супергеройська справа стала для нього неприйнятною. Поява поруч Робіна поглиблює безум старого Кажана. Інколи читач навіть не певен, чи не плутає Бетмен дівчину з Джейсоном.
Гумор у "Поверненні" рідкісний, виконаний одноосібно Альфредом, але завжди дуже влучний і дотепний. Це мені і подобається DC: вони не намагаються нашпигувати свої історії жартами заради фану.

Закінчується "Повернення", як на мене, цілком самодостатньо. Тож уявіть моє здивування, коли я дізналася, що в нього є продовження з кількох частин! Навіть страшно за нього братися, щоб не зіпсувати враження від цієї книги. Та як би там не було, я неодмінно рекомендую прочитати "Повернення Темного лицаря" разом із "Роком першим". Воно того варте.