Читацькі підсумки 2019 року. Плани на 2020
У 2019 році я прочитала дуже мало книжок. Аж вкрай мало. Я навіть не виконала свій Goodreads Challenge на 40 книжок. Цьому, звісно, є причини, найголовніша з яких, що я тепер працюю веб-розробником (BE) на повну ставку в офісі. Робота цікава й вимагає повного фокусу, тому після робочого дня зазвичай уже немає бажання поглинати щось серйозне або велике. Навіть відгуків написала трішки більше десяти, бо не можу себе змусити ввімкнути комп'ютер в поза робочий час. Журбиночка така. Сподіваюся, я все-таки їх закрию хоча б коротенько.
2019 рік був для мене роком читацької апатії і в іншому сенсі. Не можу достатньо вразитися жанровою літературою. Буває, візьмеш книжку, вона й добре написана, й сюжет захопливий, а все одно відкладаєш. І так повзеш, по 20 сторінок на день, якщо пощастить, поки не доповзеш до кінця. Важко.
Утім, було й чому порадіти. Прочитала хвостики з 2018 року: "Лазарус" Світлани Тараторіної та "Дитя песиголовців" Арєнєва. З такими творами віриш в майбутнє укрфентезі. Ну, а "Дім Химер" стає хвостиком для 2020-го.
Дочитала також "Простір можливостей" Тетяни Водотики — шикарний нон-фікшн про Україну другої половину ХІХ ст. Там і про залізниці, і про підприємства, і про економіку.
Дочитала й бомбезне "Сліпобачення" Пітера Воттса. Дійсно, книжка, яка змушує помізкувати й залишається в тому куточку серця, яке призначене лише для особливих книжок.
Несподівано для себе прокайфувала від "Міс Підземки" Девіда Духовни. Ніколи б не подумала, що це міське фентезі. Автор майстерно оперує словом і вміє іронізувати — словом, усе те, що я люблю. Кожен рік має приносити своїх сюзанн кларк, і я рада, що й цього разу про мене не забуто.
Прозвучить дивно, але "Ватек" Вільяма Бекфорда, най і не виділився для мене самим текстом чи сюжетом, запам'ятався своїми макабричними образами та майже гумористичними описами аморальних персонажів. Я би сказала, що історії вдалося розбурхати фантазію, хоч я чесно не розумію, як.
І перейдімо до вінця до-кінця-прочитаного — "Утраченого Раю" Мілтона. З автором хочеться сперечатися до хрипоти щодо сенсів, але ж який харизматичний у нього Люцифер! Не дивно, що "Утрачений Рай" мав (і має) такий величезний вплив на митців усіх когорт.
Наполовину прочитаний лежить Лукаш Орбітовський "Голова змії". Я вже розповідала, що з оповіданнями в мене може бути тільки або любов з першого погляду, або "ну ок, прочитаю", тому й не сильно тягнуся до збірок короткої прози від одного автора. Однак тут саме той випадок, коли всі оповідання абсолютно прекрасні: химерні, дотепні, темні, трішки філософські, атмосферні, несподівані, урбаністично-містичні. З одного боку, хочеться прочитати вже й решту, а з іншого, хочеться приберегти щось на майбутнє.
У 2019 році відкрила для себе радіодрами українською. Я думала, таке тільки на ВВС є, а ж роблять і в нас. Запрошую перейти за посиланням: краще один раз почути. Голосові актори постаралися на славу.
Розчарування. Найбільшим розчаруванням для мене стала "Мовчазна пацієнтка" Алекса Майклідіса. Стільки галасу, а книжка просто пшик. Відчула певну міру розчарування і до "Завірюхи" Анастасії Нікуліної. На всіх рівнях мені було щось не так, і я розумію, що я просто не ЦА подібної жанрової літератури. Річ не в янг-едалті чи в письменницькій майстерності. Річ у закладених сенсах: ми десь ідеологічно кардинально не сходимося з цією історією. Для порівняння, "У світлі світляків" Ольги Войтенко була нуднуватою і, як мені здається, недопрацьованою, але в рубрику розчарувань ця книжка не потрапила просто тому, що там було щодо чого відчути справжні емоції.
Організаційне. У Телеграмі завела дублікат Фейсбучної сторінки: https://t.me/rosavaredingdiary Усі проміжні думки й цікаві уривки тепер потраплятимуть і туди.
Крім того, створила в таблицях бібліоіндекс для всього, що маю. Поки переписала дані лише з двох верхніх поличок (книжки в два ряди) і кількох мігрантів на тумбочки, але я в себе вірю. Уже 127 книжок і 41 комікс.
Повний перелік повністю прочитаних книжок (без коміксів і аудіо):
2019 рік був для мене роком читацької апатії і в іншому сенсі. Не можу достатньо вразитися жанровою літературою. Буває, візьмеш книжку, вона й добре написана, й сюжет захопливий, а все одно відкладаєш. І так повзеш, по 20 сторінок на день, якщо пощастить, поки не доповзеш до кінця. Важко.
Утім, було й чому порадіти. Прочитала хвостики з 2018 року: "Лазарус" Світлани Тараторіної та "Дитя песиголовців" Арєнєва. З такими творами віриш в майбутнє укрфентезі. Ну, а "Дім Химер" стає хвостиком для 2020-го.
Дочитала також "Простір можливостей" Тетяни Водотики — шикарний нон-фікшн про Україну другої половину ХІХ ст. Там і про залізниці, і про підприємства, і про економіку.
Дочитала й бомбезне "Сліпобачення" Пітера Воттса. Дійсно, книжка, яка змушує помізкувати й залишається в тому куточку серця, яке призначене лише для особливих книжок.
Несподівано для себе прокайфувала від "Міс Підземки" Девіда Духовни. Ніколи б не подумала, що це міське фентезі. Автор майстерно оперує словом і вміє іронізувати — словом, усе те, що я люблю. Кожен рік має приносити своїх сюзанн кларк, і я рада, що й цього разу про мене не забуто.
Прозвучить дивно, але "Ватек" Вільяма Бекфорда, най і не виділився для мене самим текстом чи сюжетом, запам'ятався своїми макабричними образами та майже гумористичними описами аморальних персонажів. Я би сказала, що історії вдалося розбурхати фантазію, хоч я чесно не розумію, як.
І перейдімо до вінця до-кінця-прочитаного — "Утраченого Раю" Мілтона. З автором хочеться сперечатися до хрипоти щодо сенсів, але ж який харизматичний у нього Люцифер! Не дивно, що "Утрачений Рай" мав (і має) такий величезний вплив на митців усіх когорт.
Наполовину прочитаний лежить Лукаш Орбітовський "Голова змії". Я вже розповідала, що з оповіданнями в мене може бути тільки або любов з першого погляду, або "ну ок, прочитаю", тому й не сильно тягнуся до збірок короткої прози від одного автора. Однак тут саме той випадок, коли всі оповідання абсолютно прекрасні: химерні, дотепні, темні, трішки філософські, атмосферні, несподівані, урбаністично-містичні. З одного боку, хочеться прочитати вже й решту, а з іншого, хочеться приберегти щось на майбутнє.
У 2019 році відкрила для себе радіодрами українською. Я думала, таке тільки на ВВС є, а ж роблять і в нас. Запрошую перейти за посиланням: краще один раз почути. Голосові актори постаралися на славу.
Розчарування. Найбільшим розчаруванням для мене стала "Мовчазна пацієнтка" Алекса Майклідіса. Стільки галасу, а книжка просто пшик. Відчула певну міру розчарування і до "Завірюхи" Анастасії Нікуліної. На всіх рівнях мені було щось не так, і я розумію, що я просто не ЦА подібної жанрової літератури. Річ не в янг-едалті чи в письменницькій майстерності. Річ у закладених сенсах: ми десь ідеологічно кардинально не сходимося з цією історією. Для порівняння, "У світлі світляків" Ольги Войтенко була нуднуватою і, як мені здається, недопрацьованою, але в рубрику розчарувань ця книжка не потрапила просто тому, що там було щодо чого відчути справжні емоції.
Організаційне. У Телеграмі завела дублікат Фейсбучної сторінки: https://t.me/rosavaredingdiary Усі проміжні думки й цікаві уривки тепер потраплятимуть і туди.
Крім того, створила в таблицях бібліоіндекс для всього, що маю. Поки переписала дані лише з двох верхніх поличок (книжки в два ряди) і кількох мігрантів на тумбочки, але я в себе вірю. Уже 127 книжок і 41 комікс.
Повний перелік повністю прочитаних книжок (без коміксів і аудіо):
- Ната Гриценко "Тінь на порозі"
- Річард Докінз "Ілюзія Бога"
- Тетяна Водотика "Простір можливостей"
- Володимир Арєнєв "Порох із драконових кісток" (перечитування)
- Володимир Арєнєв "Дитя песиголовців"
- Ольга Войтенко "У світлі світляків. На порозі ночі"
- Пітер Воттс "Сліпобачення"
- Девід Духовни "Міс Підземка"
- Наталія Матолінець "Варта у Грі. Артефакти Праги"
- Анастасія Нікуліна "Завірюха"
- Майк Йогансен "Як будується оповідання"
- Рене Баржавель "Чарівник"
- Алекс Майклідіс "Мовчазна пацієнтка"
- Патрік Несс "Ніж, якого не відпустиш"
- Вільям Бекфорд "Ватек"
- Діана Вінн Джонс "Зачароване життя"
- Олександр Бондар "Невідомі фортеці Чернігівщини"
- Ізабелла Калюта "Ман Чжу. Китай для допитливих"
- Річард Фейнман "Та ви жартуєте, містере Фейнман!"
- Рей Бредбері "Із праху посталі"
- Діана Вінн Джонс "Дев'ять життів Крістофера Чанта"
- Наталія Довгопол "Шпигунки з притулку "Артеміда"
- Джон Мілтон "Утрачений Рай"
(Завершила цей коротенький перелік і ридаю)
Окремо хочу подякувати Діані Вінн Джонс за хороший настрій. Її серія про Крестомансі — найкращі ліки від сірих буднів.
Цілі на 2020
1. Читати менше паралельно. Зосередитися на дочитуванні. Якщо книжка читається більше двох тижнів, має дзвеніти тривожний дзвоник. Особливо щодо жанрових.
2. Присвятити час книжкам, які чекають з минулих років. Цундоку-бінґо мені в цьому допоможе.
3. Менше купувати новинок. Навіть якщо це "просто в кокоро" і "я чекала цього все життя". Хіба що можна взяти автограф у автора.
4. Прочитати/дочитати хоч кілька коміксів. Серйозно, скільки можна їх відкладати? Я ж навіть на них відгуки не пишу.
5. Я скажу лише два слова: "Леся Українка". Листи, проза, радіодрами. Так, на чорну п'ятницю я увірвала двотомник її листів.
6. Іноземні мови. На вибір є: польська ("Містер Мерседес-2" Кінга), білоруська ("Гідність і гонор" Джейн Остін), англійська (майже дочитаний "Highfire" Колфера) і японська, якщо вже зовсім нудно буде. (Фанфіки для англійської не рахуються. Це не література).
7. Взяти якусь книжечку зі списків лауреатів на премії фентезі останніх років та книжечку з TBR. Зокрема давно інтригує "Ка" Джона Кроулі, "Чайний майстер і детектив" Аліетт де Бодар, Джефф Нун, ну, і друга частина "Книги пилу" вже вийшла.
8 (бонусний). Постаратися не лишити недочитаних книжок на 2021 рік.
Коментарі
Дописати коментар