329. Наталія Довгопол "Шпигунки з притулку "Артеміда"
3.8/5
Спробувала якось пояснити знайомій, про що ця книжка. Вона відповіла: "А-а, то це щось на кшталт українських Totally Spies!"
Загалом, так, але з історичними декораціями початку ХХ століття. Це підліткова книжка про дівчат-шпигунок, які тільки розпочинають свою професійну кар'єру і мають скласти фінальний практичний іспит, поборовши своїх внутрішніх демонів. Героїнь четверо, усі вони дуже різні, і кожній із них присвячується окрема арка.
За сюжетом, сирітський притулок "Артеміда" було створено для виховання професійних шпигунок, яким дають дуже обширну освіту з самого малечку. "Українка" Аня (а точніше, киянка, Російська імперія ще тут), американка Глорія, грекиня Мірто та японка Амелі мають довести, що вони зможуть застосувати ці знання і в реальному світі та домовитися між собою.
— Це дурна затія, — суплячись, відповіла та.
— Чудово. Тоді ми неодмінно маємо втілити її в життя!
Сама історія дещо наївна, що допускається для підліткової книжки, але не позбавлена розважально-освітньої функції. Реальна інформація в художці — як же я це люблю! Якщо за допомогою "Артефактів Праги" Наталії Матолінець можна нарешті запам'ятати, що Прага — це столиця Чехії (знаю таку людину, яка після книжки це вивчила), то тут завуальований екскурс в географію, культуру та історію значно більший. Відповідно до національностей дівчат читач має змогу відвідати Смірну, Токіо, Бостон і Київ. Греція майже пролетіла повз мене і запам'яталася хіба місцевою кухнею та те, що вони летіли туди дирижаблем і дуже боялися аварії, які тоді траплялися з гучним розголосом. Японія була цікавішою, оскільки мій внутрішній японофіл пищав у захваті від наступної локації.
А проблема там справді була нічогенька і пов'язана з християнською місією. Притулок Святої Катерини, прикриваючись благородною метою, знущається з маленьких дівчаток, виховує їх боязкими і затурканими. Історія прямо натякає, що доходить навіть до ґвалтувань. Моторошненько. Не знаю, чи були такі прецеденти насправді, Ґуґл принаймні з першого разу мені нічого не видав, але в таку можливість легко повірити. Тож нарешті ґайджіни-поганці! Понаїхали! Опустимо, що 3/4 шпигунок теж ґайджіни... Вони ж екзотичні дівчата, а не якісь варвари.
Що мене трохи бентежило, то це японська. А саме заміна "ґ" на "г": "онігірі", "Накагата", "арігато гозаймасу". Плюс, має бути "дза", а не "за". "Сідзуока" чомусь при цьому з "дз". Мовчу про "сі/ші" і редукцію. Як мінімум, анімешники за це можуть заклювати.
Американська арка направду подивувала. Перш за все, оповідь зачіпає тему сучасного мистецтва і його несприйняття загальними масами. Як тут не згадати про нещодавній перформанс з бананом, заліпленим клейкою стрічкою. Другий сюрприз — книжка виявилася ЛГБТ-френдлі. Я бачу, "Віват" не боїться цих дражливих тем і продовжує то тут, то там щось таке пропонувати, хоч ніколи, здається, не афішує цих моментів. Для мене це є позитивним аспектом.
І, зрештою, Київ. Найемоційніша арка про спортивну олімпіаду і викрадення панянок. Це час для Аннички/Поль. Її бурхлива вдача та хлопчачий вигляд підкупають: ніхто зараз не любить ніжних принцес. Водночас вона сентиментальна, і їй найбільше з усіх шпигунок співпереживаєш.
У київській арці певних людей один момент може шокувати: проституція була цілком легальною. Згадувалися зокрема будинки терпимості та жовті білети. Прикметно, що й тут знаходиться відгук до сучасності, адже й зараз точаться дискусії щодо легалізації проституції. Чи потрібна вона? Якщо легалізувати, то за якою моделлю? Проблеми випливають в будь-якому разі, що сталося і в "Шпигунках".
Роман побудований, перш за все, як пригодницька історія. Драми, розслідування, боївки, дружба і любов — так, щоб читалося на одному подиху. Для мене події пролетіли досить швидко, окрім київської арки. Хотілося б мати або більший обсяг, або чотири окремі книжки. На жаль, за такий невеличкий час не встигаєш пізнати як слід героїнь та зрозуміти їхні переживання. (Окрім Поль). Можливо, я просто вимагаю занадто від підліткової книжки? Хтозна. Утім, концепція "Шпигунок" мені справді сподобалася. Я би почитала про них цілу серію, але щоби по одному великому сюжету на кожну частину. Подібні серії були моїми улюбленими в шкільні роки. І найзачитанішими в міській бібліотеці.
Про видання. Хотіла знову налаятися щодо величезної кількості приміток у зносках, але потім перечитала їх, подумала, і вирішила, най буде. Не такі вони вже й тривіальні.
Обкладинка… Не мені вам казати, наскільки вона чарівна! Навіть якби на ній не було написано "шпигунки", я б все одно купила цю книжку. Ідеально підібрана композиція з елементів, які репрезентують роман.
За сюжетом, сирітський притулок "Артеміда" було створено для виховання професійних шпигунок, яким дають дуже обширну освіту з самого малечку. "Українка" Аня (а точніше, киянка, Російська імперія ще тут), американка Глорія, грекиня Мірто та японка Амелі мають довести, що вони зможуть застосувати ці знання і в реальному світі та домовитися між собою.
— Це дурна затія, — суплячись, відповіла та.
— Чудово. Тоді ми неодмінно маємо втілити її в життя!
Сама історія дещо наївна, що допускається для підліткової книжки, але не позбавлена розважально-освітньої функції. Реальна інформація в художці — як же я це люблю! Якщо за допомогою "Артефактів Праги" Наталії Матолінець можна нарешті запам'ятати, що Прага — це столиця Чехії (знаю таку людину, яка після книжки це вивчила), то тут завуальований екскурс в географію, культуру та історію значно більший. Відповідно до національностей дівчат читач має змогу відвідати Смірну, Токіо, Бостон і Київ. Греція майже пролетіла повз мене і запам'яталася хіба місцевою кухнею та те, що вони летіли туди дирижаблем і дуже боялися аварії, які тоді траплялися з гучним розголосом. Японія була цікавішою, оскільки мій внутрішній японофіл пищав у захваті від наступної локації.
А проблема там справді була нічогенька і пов'язана з християнською місією. Притулок Святої Катерини, прикриваючись благородною метою, знущається з маленьких дівчаток, виховує їх боязкими і затурканими. Історія прямо натякає, що доходить навіть до ґвалтувань. Моторошненько. Не знаю, чи були такі прецеденти насправді, Ґуґл принаймні з першого разу мені нічого не видав, але в таку можливість легко повірити. Тож нарешті ґайджіни-поганці! Понаїхали! Опустимо, що 3/4 шпигунок теж ґайджіни... Вони ж екзотичні дівчата, а не якісь варвари.
Що мене трохи бентежило, то це японська. А саме заміна "ґ" на "г": "онігірі", "Накагата", "арігато гозаймасу". Плюс, має бути "дза", а не "за". "Сідзуока" чомусь при цьому з "дз". Мовчу про "сі/ші" і редукцію. Як мінімум, анімешники за це можуть заклювати.
Американська арка направду подивувала. Перш за все, оповідь зачіпає тему сучасного мистецтва і його несприйняття загальними масами. Як тут не згадати про нещодавній перформанс з бананом, заліпленим клейкою стрічкою. Другий сюрприз — книжка виявилася ЛГБТ-френдлі. Я бачу, "Віват" не боїться цих дражливих тем і продовжує то тут, то там щось таке пропонувати, хоч ніколи, здається, не афішує цих моментів. Для мене це є позитивним аспектом.
 |
| Едуард Мане "Співачка в кафешантані" |
У київській арці певних людей один момент може шокувати: проституція була цілком легальною. Згадувалися зокрема будинки терпимості та жовті білети. Прикметно, що й тут знаходиться відгук до сучасності, адже й зараз точаться дискусії щодо легалізації проституції. Чи потрібна вона? Якщо легалізувати, то за якою моделлю? Проблеми випливають в будь-якому разі, що сталося і в "Шпигунках".
Роман побудований, перш за все, як пригодницька історія. Драми, розслідування, боївки, дружба і любов — так, щоб читалося на одному подиху. Для мене події пролетіли досить швидко, окрім київської арки. Хотілося б мати або більший обсяг, або чотири окремі книжки. На жаль, за такий невеличкий час не встигаєш пізнати як слід героїнь та зрозуміти їхні переживання. (Окрім Поль). Можливо, я просто вимагаю занадто від підліткової книжки? Хтозна. Утім, концепція "Шпигунок" мені справді сподобалася. Я би почитала про них цілу серію, але щоби по одному великому сюжету на кожну частину. Подібні серії були моїми улюбленими в шкільні роки. І найзачитанішими в міській бібліотеці.
Про видання. Хотіла знову налаятися щодо величезної кількості приміток у зносках, але потім перечитала їх, подумала, і вирішила, най буде. Не такі вони вже й тривіальні.
Обкладинка… Не мені вам казати, наскільки вона чарівна! Навіть якби на ній не було написано "шпигунки", я б все одно купила цю книжку. Ідеально підібрана композиція з елементів, які репрезентують роман.
Коментарі
Дописати коментар