357-358. Дженні Колґан "Маленька книгарня щастя", Дженніфер Вайнер "Добре в ліжку"

На початку весни зринула тема про любовні романи, і я попросила в книжковому чаті порадити щось хороше і що перекладене українською. З рекомендацій обрала дві книжки: "Маленьку книгарню щастя" та "Добре в ліжку". Обидві сподобались, хоча з романтичною лінією в мене не склалося в жодній. В обох на певних поворотах сюжету вилазили на лоба очі. Обидві твердо хороші книженції. Знаєте, такі, що читати необов'язково, але якщо хочеться і щоб при цьому сюжет і стиль не викликали бажання застрелитися з віника, то це воно. Обидві в категорії джьосей: проблеми жінок 25-30+.

Якби мене попросили коротко описати "Маленьку книгарню щастя" Дженні Колґан, то вийшло б це.

Молода жінка-книголюбка переїжджає в пасторальну Шотландію, де відкриває книгарню на колесах. 300 сторінок із 344-х вона віднаходить себе, приносить у життя тутешніх людей книжки, допомагає народитися ягняткам, насолоджується місцевими краєвидами і їжею. А у фіналі в неї відбувається гарячий секс із фермером, який здає їй хату. Кінець. 

Перший і найбільший плюс цього роману — книжкова тематика. Ніна — молода жінка на порозі тридцяти років. Вона читає книжки, скуповує книжки і завалює ними свою кімнатчину. Бібліотеку, в якій вона працювала, скорочують. Тепер їй доведеться або ламати себе і працювати на нецікавій їй посаді, або здійснити давню мрію і відкрити власну книгареньку. Що вона і робить.

Мені було цікаво дізнатися якісь елементи роботи британських бібліотек, спостерігати, як Ніна проверне облаштування свого бізнесу та як вона переправлятиме книжки фактично контрабандою. І як протягом сюжету її характер мінятиметься, як із несміливої, розгубленої, не дуже соціальної людини вона перетвориться на впевнену жінку, яка знає, чого вона хоче, не зраджуючи при цьому своїм романтичним поглядам на життя.

Дженні Колґан легко викладає свою історію, змушує всміхатися (окремий плюсик за вступ) і співпереживати героїні. І, звісно, зігріває ніжне серденько книголюба думками про книжки:

— Гадаю, я просто перестав бачити книжки довкола. Знаєте, колись у автобусі всі читали. А зараз усі втуплюються у свої телефони або в оті великі телефони, забув, як їх.
— Вони, напевно, читають із планшетів, — примирливо сказала Ніна.
У неї теж була електронна книжка, і Ніна її обожнювала.
— Та знаю. Але ж не видно. Не видно, що читають, не спитаєш, чи цікава книжка, не загадаєш собі на майбутнє пошукати таку саму. Одного дня всі книжки просто зникли.

Що ж до романтичної лінії, то, чесно кажучи, можна спокійно було обійтися без неї, якби трішки переформувати деякі сюжетні ходи. Захоплення похмурим сусідом-фермером не стало чимось несподіваним, тим паче що святкування літнього сонцестояння в літературі майже завжди, як і будь-який поважний язичницький ритуал, передує сексуальному підтексту (або вбивству). Річ радше в тім, що любовний підсюжет і основний сюжет у підсумку не дуже впевнено переплелися для мене.

Загалом, я б радила "Маленьку книгарню щастя" всім, хто шукає приємного і веселого чтива на вечір. Хороша книжулька.

Авторська передмова "Добре в ліжку" Дженніфер Вайнер стала для мене окремим оповіданням. Коли завершила її, подумала: "Ого! Це було потужно! Роман можна й не читати". Але прочитала. Він помірно величенький, на 500 сторінок, і розповідає про молоду жінку Кенні, яка трохи в тілі, працює журналісткою і мріє продати свій сценарій. Нещодавно вона зробила паузу в стосунках зі своїм хлопцем, а він візьми та й напиши колонку про їхні інтимні стосунки. "Кохання до великої жінки". Не варто й казати, що Кенні розлючена. Цей епізод провокує сильне емоційне самокопання і змушує її кидатися з крайнощів у крайнощі.

З одного боку, частина комплексів Кенні полягає в її нестандартних формах. Очевидно, що до дорослого віку вона навчилася сприймати це простіше, жила повноцінним життям: хороша освіта, непогана робота, добрі друзі і романтичні стосунки. Однак початок роману дає зрозуміти, що вона так і не змогла до кінця полюбити себе. Адже більша частина її проблем полягала в минулому, коли батько покинув родину і більше не згадував про власних дітей. Емоційна травма наклалася на соціальну стигму тіла — і маємо міх проблем.

— Над нами панує тіло, — заявила акторка, сьорбнувши пива, яке прислав хтось.
Як на мене, це звучало надто глибоко. Певне, тому, що я була п’яна.
— Ти прикута до тіла, якого, на твою думку, не жадають чоловіки...
— У цей момент це щось трохи більше, ніж теорія, — сказала я, але Максі не бажала, щоб хтось урив її монолог.
— А я боюся, що коли почну їсти те, що мені до смаку, то перестану мати той вигляд, який маю, і ніхто мене не захоче. І ще гірше, — додала вона, дивлячись на мене крізь серпанок цигаркового диму, — що ніхто мені не заплатить. Тому я прикута так само. Однак насправді ми прикуті зовсім до іншого — до сприйняття. Ти вважаєш, що мусиш схуднути, щоб хтось полюбив тебе. Я ж думаю, що коли розповнію, то ніхто мене не полюбить. А насправді треба перестати думати про себе як про тіло і вважати себе за людину.

Для мене "Добре ліжку" — це текст про те, як полюбити себе. Кенні не можна запідозрити в лінощах або непривабливості: фізичній чи соціальній. Вона фізично активна, легко спілкується з людьми, дотепна і т.д. Та людина, з якою ви б хотіли дружити. Але по тексту стає очевидно, що чимало проблем не були пропрацьовані. Вони були поховані не надто глибоко, і один-єдиний епізод зміг розхитати її, як буря — корабель.

Звісно, про тілесність тут теж йшлося. Якщо ви хоч трохи відходите від загальноприйнятої норми, то зможете принаймні частково зрозуміти переживання героїні. Це, перш за все, страх бути висміяним іншими людьми. Такі банальні речі, як харчування в публічних місцях можуть викликати напади паніки: "Що про мене подумають, якщо я це з’їм?" (Один із поширених міфів, що зайва вага — це від кількісного надміру їжі). "Що як мене таку ніхто не полюбить?"

Прикметний епізод, коли акторка з ідеальною фігурою Максі і Кенні обговорюють своє життя і доходять до висновку, що фізичний вигляд — це геть не запорука хороших стосунків і щастя загалом.

Але я якось зійшла на тяжкі думки. "Добре в ліжку" — текст з гумором і милотою. Тут навіть песик є :) Явно американський ("Ти можеш досягти всього!") і дуже жіночий. Моменти мелодраматичний, переважно авантюрний. З твердим гепі-ендом. Читайте, якщо хочете поринути в подорож життям впевненої (але не зовсім) жінки і пережити багато емоцій.

Що я не змогла зрозуміти, яким боком тут любовний роман. Це ще менше любовний роман, ніж Маленька книгарня щастя". Романтична лінія (яка гепі-ендівська) є, але вона радше для того, щоб іще раз підкреслити твердження, що не "у відсутності зайвих кілограмів" щастя. Що любов чекає поруч, ти можеш її взяти, якщо подружишся з собою і вилізеш із самокопання.

Одним словом. Я задоволена прочитаним, але розчарована експериментом з любовним романом. У типовому фентезійному янг-едалті більше романтики, чесне слово. Ідеальна любовна історія в моїй уяві — це а) хлопець і дівчина потрапляють у якусь пригоду разом; б) ми бачимо стосунки з перспективи одного із пари і водночас переживаємо якусь пригоду (нестандартну ситуацію). Хочеться більше якоїсь комунікації між персонажами. Тому, любовний романе, я вмиваю руки. Покличте мене, якщо хтось перекладе українською "Get a Life, Chloe Brown" Талії Гібберт. Мені сподобалось, як авторка каналу paperbackdreams прорекламувала цю книжку. Виглядає на те, що мені сподобається.

P.S. Пореготала, що "Добре в ліжку" перекладав чоловік. Крута робота, між іншим!

Апдейт: я не сприймаю цю книжку як виправдання чи пропаганду ожиріння. Мені здається, що вона говорить про тіло в іншій площині, ніж фет-активізм