360. Енн Тайлер "Рудий на узбіччі"

Анотація до книжки звучала цікавіше.

Міка, 40-річний самозайнятий комп’ютерний спеціаліст, живе дуже впорядкованим нудним життям. Аж поки в нього на порозі не з’являється хлопець, який заявляє, що він його син. Згодом його кидає дівчина, і Міка починає запитуватися, що пішло не так.

Роман невеличкий і відверто нуднуватий. Місцями йде краще, місцями — гірше. Моя найбільша проблема з цим романом у тому, що йому бракує відчуття надзвичайного, дива, почудування. У житті Міки відбувається вдосталь моментів, які могли б його якось розтермосити: це і поява Брінка, і численні виїзди на виклики до людей з цікавими історіями. Але він сприймає це все байдуже, наче це його не обходить. Деякі ситуації могли б бути кумедними, але Міка не бачить в них гумору. А оскільки читач сприймає події саме через його призму, то він не бачить гумору теж.

З одного боку, така нудність/малоемоційність є вмотивованою характером Міки. Плюс, ми зчитуємо те, що не зчитує головний герой: інші персонажі хочуть його розворушити трішки, щоб він став відкритішим, емоційнішим, емпатичнішим. Міка теж має переживання і вдосталь емпатії, але йому погано вдається показувати співпереживання і почуття загалом. Радше він не сильно бачить в цьому сенс, адже все і так працює, а в разі проблеми — все вирішиться, тому нема потреби виходити за рамки звичайного емоційного стану.

З іншого боку, тут прокол автора. Бо цьому тексту дуже бракує іронії, гумору, щоб тримати читача в тонусі. На кульмінаційному моменті то й взагалі поринаєш у безпросвіття. Фінал щасливий, але мені не вистачило якогось катарсису, якогось ривка, чогось, що б остаточно розставило всі крапки над "і" в голові Міки і змусило його діяти. Адже саме до цього і вів увесь текст.

Моя оцінка десь між ОК і сподобалося. Більшість діалогів і сценок були хорошими, але загальному ритму історії бракувало "розкачувань", переломів.

Фабула, 2021. 192 сторінки. Переклад Іларії Шевченко.