361. Наталка Сняданко "Перше слідство імператриці"

Любите жанрові книжки з історичними персоналіями? От я люблю. Тим паче з тими персоналіями, про яких не чула або чула мало. "Перше слідство імператриці" Наталки Сняданко видалась мені ідеальним кандитатом: австро-угорська імператриця Сіссі, ХІХ століття, детектив і палацові інтриги. Оскільки я тільки збираюся осилити романисько про Василя Вишиваного, то ця повістинка мала стати набагато швидшим і легшим знайомством з авторкою.

За сюжетом, Сіссі, вона ж Єлизавета Баварська і дружина Франца Йозефа І, має відстояти право на свою думку і спосіб життя в непривітному палаці чоловіка та розслідувати замах на життя імператорської родини. Оскільки події починаються в 1856 році, то ми бачимо політичну атмосферу після революції весни народів і жорстокого придушення повстання в Угорщині (дякую Вікіпедії за подробиці: весна народів — період, в якому я, до свого сорому, плаваю).

Паралельно розвивається лінія в сучасності. Доротея (посаду якої я забула) везе скрипку Моцарта на фестиваль у Львів. Вона захоплюється постаттю Сіссі і читає її нещодавно знайдені щоденники. Разом із нею у подорож рушає спадковий музикант і скрипаль Крістофер із зовнішністю Драко Мелфоя, який має на тій самій скрипці грати. Але просто перед фестивалем щось іде смертельно не так.

Обіцянка непогана, чи не так? Але в цієї невеличкої книжки виявляється великий міх проблем.

Обережно, далі буду спойлерити.

Та почнімо з хорошого. Сюжет розвивається динамічно, зокрема, завдяки постійному перекиданню з однієї часової лінії на іншу. Ти гортаєш сторінка за сторінкою, поки не дістанешся до кінця, що можна зробити за кілька годин з огляду на малий обсяг. Утім текст встигає створити живий портрет імператриці Сіссі, розповісти про її проблеми та характер. 

Детективна лінія невибаглива, але я крутих вивертів і не чекала.

Тепер до мінусів. Давно я вже не бачила стільки інфодампів! Ні, серйозно, цю книжку можна подавати як золотий приклад цього терміну. Перші сто сторінок я була свято переконана, що лінія Доротеї потрібна тільки для того, щоб звалити на читача всю інформацію про Сіссі, якою сучасною і неординарною вона була. Класична хиба, коли є два персонажі, і один з них розповідає важливу інформацію, а другий уважно слухає і додає тільки: "О-о!", "Нічого собі!", "Оце так!"

Трохи пізніше стає зрозуміло, що лінія в сучасності прив'язана до сюжету з Сіссі, адже проблема була схована в скрипці Моцарта, яка ледь не вбиває саму імператрицю і яка таки вбиває скрипаля. Однак навіть тоді ця лінія видається непотрібною. Вона нічого не додає. Доротея настільки прісно функціональна, настільки картонна, що мені було абсолютно байдуже до її історії. І в загальній картинці можна було спокійно відмовитися від цього підсюжету і нічого не втратити.

І я навіть не буду питати, яким чином Сіссі, знаючи, що скрипка отруєна, і маючи її на руках, дозволяє їй мандрувати далі в такому стані, в якому вона є.

У мене склалося враження, що книжка писалася чи то дуже швидко, чи то на одному подиху, а потім так само швидко пішла в друк. Одним словом, їй бракує ретельного доопрацювання на рівні розбудови. Не люблю, коли потенційно хороша серія починається з недоробки рукопису.

Що ж до оформлення, то хочеться похвалити дизайнерку. З усіх абстрактних і загальних обкладинок ВСЛ ця якісно виділяється. Не те щоб обкладинки у ВСЛ погані. Навпаки. Просто вони мають погану тенденцію змішуватися в одне невиразне тло, і оку нема за що зачепитися. До речі, на колажі використано реальну сукню Єлизавети Баварської.

Загалом, "Перше слідство" — книжка непогана, але з подекуди кричущо слабкими моментами. Якщо буде "Друге слідство", а Наталка Сняданко казала, що буде, то візьму читати й далі. Австро-Угорщина мені цікава, у головній героїні є родзинка, жанрово історія і детектив. Так, давайте ще, але, бажано, сильніше.