368-369. "If I Never Met You" by Mhairi McFarlane, "The Love Hypothesis" by Ali Hazelwood

Завершую рік пошуків нормального любовного роману з пристойним успіхом. Любовна лінія — в центрі історії. Обидва романи побудовані на тропі вдаваних стосунків (fake dating).
Висновки експерименту будуть окремо.

"If I Never Met You" — передбачувана, але непогана джьосейна історійка про розрив і знаходження нового кохання. Лорі та Ден зустрічалися 18 років, і ніби все було чудово, аж тут Ден каже, що він нещасливий у стосунках, і покидає її. Лорі в шоці на цілу експозицію з 10-и розділів. Ден одразу сходиться з іншою, з якою давно загравав. Місцевий казанова Джеймі пропонує Лорі угоду: вони вдаватимуть, що зустрічаються, й таким чином вона отримає свою помсту, а він доведе начальству, що надійний і невітряний.

Усі герої працюють в одній фірмі. Лорі — успішна й відповідальна адвокатка, яка ладнає з усіма. Джеймі теж чудовий професіонал у своїй справі, але в нього є деякі проблеми з чоловіками-колегами. Ден став головою відділу, але зокрема через те, що Лорі його підтримувала й не так переймалася своїм кар'єрним ростом. У стосунках Дена і Лорі спостерігається те, що один із партнерів займає пасивну позицію, позицію підтримки, а другий заохочує таку структуру. І хоча в такій організації не обов'язково має бути щось погане, як бачимо, Дена це з часом знуджує, а Лорі просто перестає бачити, що вона здатна на більше, приймає свій нинішній статус як максимум. І тут на сцені з'являється Джеймі, для якого нормально бути на рівних, віддавати стільки, скільки він отримує.

Ця історія нагадує мені певні популярні тропи в Драміоні: Рон кидає Герміону заради іншої — і Герміона укладає угоду з Драко, що вони вдаватимуть закоханих. Він — заради її героїчної репутації, вона — заради помсти. Вочевидь, авторка теж читала схожі фанфіки або навіть писала їх, бо текст піджартовує:

“People would buy it? You and I have barely spoken before now.”
Laurie shrank from saying: No one is going to think Hermione Granger here is having it off, big style, with Draco Malfoy.

Звісно, герої роману не схожі на ГП-шних, але сама структура історії — те, що фани Драміони, не будемо брехати, люблять.

Сюжет милий і кумедний, має дотепні діалоги між Лорі та Джеймі. Деякі жести солодкаві, але в міру. Я би навіть сказала, що весь роман "в міру". Він згадує про проблеми самооцінки, емоційної відкритості, маніпулювання, сприймання жінки в офісі, однак не заривається надто глибоко й не перестає бути легкосердим. Водночас у тебе не лишається відчуття, що якісь теми були незакриті. А в кінці є окремі питання для читацького клубу, щоби додатково подумати. Хороша штука. Наприклад: "А чи змогли б ви обірвати всі зв'язки з кревним родичем, якщо бачите, що ці стосунки відверто тягнуть вас униз?"

"The Love Hypothesis" — більш міцний текст і ще кращий ромком, ніж попередній. Всього рівно стільки, скільки треба. Головна героїня Олівія здобуває кандидата наук, має кілька близьких друзів, але з любовним життям все не ладнається та і їй важко уявити, що вона може відчувати до когось сильні почуття. За характером вона прикольна, весела, говірка, дещо метушлива і дуже-дуже віддана своєму дослідженню. Хлопець, з яким вона сходила на кілька побачень, дуже подобається її подрузі, як і вона йому, але вони не беруться зустрічатися, щоб не образити Олівію, яка була б рада, якби вони нарешті зійшлися.

Олівія бреше подрузі, що йде на побачення. І коли та ловить її на місці злочину в лабораторії (на побаченні з роботою, а не з хлопцем), Олівія підлітає до випадкового чоловіка в коридорі й цілує його. А це виявляється молодий професор Адам Карлсен, якого студенти бояться, як вогню. На її подив, Адам пропонує підтримати її брехню, бо йому треба переконати керівництво, що він не збирається тікати з цього універу, й отримати грант.

"Любовна гіпотеза" для мене виділяється двома моментами. По-перше, правдиво виписане академічне тло. Але це й не дивно: Алі Гейзелвуд сама працює в сфері нейронауки і викладає в університеті. Як зазначено на сайті авторки, вона бере популярні романтичні тропи і переносить їх у стіни університетів та лабораторій. Водночас академ вписаний дуже легко, вам необов'язково розбиратися в нутрощах, щоб розуміти, що відбувається.

“Olive,” Dr. Aslan interrupted her with a stern tone. “What do I always tell you?”
“Um . . . ‘Don’t misplace the multichannel pipette’?”
“The other thing.”
She sighed. “ ‘Carry yourself with the confidence of a mediocre white man.’ ”

По-друге, що я завжди ціную в любовних історіях, персонажі поділяють однакові принципи. Річ не в тому, що і Олівія, і Адам доволі специфічні особи, особливо щодо спілкування з іншими. Радше вони вимогливі до себе, закохані в свою роботу і не допускають поблажок. Одним словом, вони матимуть, про що між собою говорити )

І, звісно ж, гумор та хімія. Упевнені діалоги з дотепами і підколками завжди роблять текст приємним.

“Leave Olive alone. She’s tired, and we’re busy.”
“I have access to your Google Calendar, asshole. You’re not busy.

Я не так часто читаю "реалістичні сюжети про сучасність", тож завжди чомусь дивуюся і хіхікаю зі згадок про технології. Так би мовити, нарешті не PowerPoint. З Гугл-календарем до початку роботи в нинішній компанії не стикалася, а виявляється, зручна штука.

Підсумовуючи. За цими книжками я провела час весело, нарешті щось, що не (романтичні) фанфіки. Це ідеальні кандидати для електронок, бо після написання відгуку я спокійно забуду про їхній зміст і мені не треба буде мучитися, щоб їх продавати. На один зуб, але в хорошому сенсі. Любите троп "вдавані стосунки"? Тоді точно спробуйте ці дві книженції.