372. Джо Аберкромбі "Пів короля"

Легеньке підліткове темне фентезі.   

Син короля Ярві із зсохнутою рукою готувався присвятити своє життя батьку Миру та служити міністром. Та раптово його батька й брата підступно вбивають. Тепер він — король і має помститися за родичів. Щоправда, король він ненадовго, адже зрадник, наче змія, зачаївся зовсім близько, вичікуючи моменту скинути правителя-каліку просто в море...   

Сетинг світу схожий на скандинавський. Навіть стиль тексту з численними мудростями, які хоч на цитати розбирай, нагадує повчання між оповідок Едди.  

Історія прямолінійна, наче під лінійку. Надто довго на окремих переживаннях не зациклюється. Але оскільки це підліткове й навіть пригодницьке фентезі, то це дуже ок. Прочитала всю книжку десь за 2,5-3 годинки. Чудово підходить замість фільму.  

Щодо самого Ярві, то тут текст робить те, що мені подобається в такій художці. Несподівані труднощі й жага до виживання змушують героя згрубшати й змужніти. У цьому плані фінал мені сподобався найбільше в усій історії. А хороший фінал не так-то просто написати!  

Утім, книжка занадто проста на мої 25+. Вона десь на вік 14-18.  

А на текст без витребеньок хотілося б і формат книжки без витребеньок. Карта, форзац і обкладинка, звісно, красиві. Дуже сильно. Однак мене влаштував би й мінімалістичний пейпербек.  

Враження від першого знайомства з Джо Аберкромбі: безперечно, треба читати його дорослу трилогію.

Буркотун: таке враження, що книжки тут тієї більше розглядати, ніж читати. З іншого боку, люблю широкі береги. І ворон на обкладинці. І листи від авторів. Дилема.

Буркотун (2): після Асєєва не можу відсторонено сприймати тортури, голод і рабську працю в художці. Ота арка на кораблі викликає набагато похмуріші почуття, ніж там прописано.