391. The Man I Didn’t Marry by Anna Bell

 ...або Росава марно намагається знайти любовний роман, а бажано й ромком, який її 100% захопить.

Опис мені сподобався. Головна героїня Еллі — щасливо одружена, має трирічну доньку і ще одна дитина на підході. Її чоловік Макс їде в суботу у терміновій робочій справі, але повертається зміненим: він забуває останні 5 років свого життя. Чи зможе Еллі знову закохати його в себе і дізнатися, яку таємницю він від неї приховував?

Для кого ця книжка? Мені здалося, що вона, в першу чергу, для вагітних і жінок із дітьми. Тут є багато обговорень вагітності, курси для молодих мам і так далі. Промахнулася я, одним словом, непогано. Хоча досі вважаю, що трирічна донька головних героїв поводиться надто тихо й слухняно. Фантастика якась.

Про гумор. Нууу... Місцями було смішно. В останній третині роману то й поготів. Наприклад, де герої всією дружньою родиною розповідали Максу, що сталося за останні 5 років: про Брекзит і президентство Трампа. Якби герой був українцем, а не англійцем, там би був жарт про президентство Зеленського.

Але найбільше мене повеселила сценка, де Макс подумав, що його батьки мали секс утрьох з їхнім другом.

Проте загалом там або занадто локальні жарти для мого вузького розуміння, або це не мій тип гумору.

Ґік-культура. Еллі ще зі школи була ґіком. Їхня з Максом любовна історія починається з того, що він зустрів її у відвертому костюмі Диво-жінки, коли вона після КомікКону шукала своїх друзів у барі. Розв'язка цієї історії також пов'язана з КомікКоном. Та й загалом, герої часто теревенять про різні серіали, музичні гурти тощо. * нудно, прогортала *

Головні герої. Для любовного роману важливі характери двох героїв і хімія між ними. Еллі, якщо чесно, ні риба ні м'ясо. І вина в цьому радше самого тексту: про всі її плюси ти радше чуєш, аніж спостерігаєш їх у вчинках. Макс мені спочатку не сильно сподобався, але з часом я до нього більше прихилилася, бо він щиро намагався пристосуватися до колишнього життя, коли втратив спогади.

Уся їхня історія — це проста дівчина-ґік виходить за найкрутішого хлопця, в якого вона була закохана в школі. І все в них іде добре, аж поки не...

Хімія місцями була, але переважно, як і з образом Еллі, ні риба ні м'ясо.

Таємниця. Максова таємниця виявилася абсолютно нецікавою. Я сподівалася, вона мене здивує, адже все до того йшло: і те, що він у суботу нібито поїхав на роботу, але насправді опинився далеко від офісу, і те, що часто забував обручку після ранкового душу, і те, що до одруження часто фліртував з дівчатами... Розкидані хибні сліди, які мають вказувати на зраду, але ми здогадуємося, що це, швидше за все, не зрада, але що ж тоді, як не зрада?

Одним словом, я чекала, що мене приголомшать, але ні.

Стиль авторки. Not great, not terrible. Текст має свої моменти, але в цілому посередньо. Бо, перш за все, відчувається надмір "розказуй, а не показуй", а також спрямованість тексту (чи його зацикленість?) на певну групу жінок, коли хотілося б, щоб текст працював більше з динамікою інтриги про втрату пам'яті та відновленням хімії між Еллі та Максом.

Висновок. Моя остаточна оцінка — 3/5, бо фінал вийшов дуже милим і в стилі кумедного хаосу, який я полюбляю.