Нонфік, його небезпеки і змова Еппл проти жінок

Є нонфік, написаний серйозними науковцями або нефахівцями з відповідною підготовкою. Є розширені есе на певні тему, які змушують нас замислитися про якісь проблеми, поставити питання. І є нонфік, написаний активістами ідей, які можуть зібрати дані, але не факт, що можуть їх правильно інтерпретувати.

Власне, будь-хто може вичепити будь-які дані і зробити з них будь-які висновки.

Каюсь, я теж читала деякі нонфіки і, тому, що вони мене вразили, поширювала з них інформацію, хоча подекуди та інформація була некоректною.

Люди не можуть всього знати, тому зараз, коли читаю нонфік на нову для себе тему, намагаюся опісля дивитися відгуки з 1 зірочкою на Goodreads: часто люди помічають те, чого не помітив під час читання ти. Особливо це варто робити, якщо знаєш, що емоційно ставишся до теми книги.

Але це був ліричний відступ. Я побачила в твітері ось цей тікток: https://twitter.com/demonytsya_hush/status/1691544258145042432 з акаунту anastasiaveganess, в якому стверджувалося, що моделі сучасних смартфонів, зокрема iPhone, такі великі саме тому, що вони робляться під чоловічу руку і ігнорують потреби жінок, в яких руки менші, що відповідно негативно впливає на їхнє здоров'я.

У цієї інформації є конкретне джерело — це суперпопулярна книжка Керолайн Кріадо Перес "Невидимі жінки" (перекладена українською, до речі). Ось як представляє її анотація: "Перша книжка про гендерні нерівності, заснована виключно на фактах та статистиці". Запам'ятайте про "факти і статистику".

Я попросила дівчат з книжкового чатику сфотографувати мені сторінки про смартфони, бо сама я цієї книжки не маю. Як і з будь-яким текстом, читач може зробити хибні висновки там, де текст говорить зовсім про інше або нічого не стверджує. Варто тільки поглянути на гучні заголовки у ЗМІ про науку, як ось нарешті знайшли 100% ліки від раку, бо в такому-то дослідженні щось про це згадується. 

І-і-і... це треш. Текст дуже оповідний, емоційний, написаний так, щоб ви одразу обурилися несправедливістю проти жінок. Хоча ні нормальних фактів, ні статистики, ні розгляду інших факторів там НЕМАЄ. "Я спитала в журналіста, який пише колонку новин про техніку в The Guardian", "за його словами, в неофіційних бесідах..." — це що? Факти? Статистика?

Приклад. Авторка оповідає, що є в неї подруга, якій важко однією рукою масштабувати зображення під час зйомки фотокамерою. Друг-чоловік цієї подруги відповів, що в нього таких проблем немає, хоча в них одна й та сама модель смартфона.

Це можна трактувати як оповідний інструмент для доступності матеріалу. Однак таких "оповідних інструментів", які наштовхують на певні висновки, чимало, а конкретної статистики — нема.

Я провела зранку експеримент. У ньому взяли участь я і моя молодша сестра від одних і тих самих батьків. Я спробувала масштабувати зображення однією рукою, і мені довелося трохи попітніти, я не розуміла, як мені викрутити пальці. Лівою у мене виходило погано, а правою вдалося значно краще. Хоча я завжди для фокусування використовую другу руку, тримаючи телефон в іншій, це ж зручніше. А от моя сестра сфокусувала зображення однією рукою на раз-два. У чому ж річ?

Моя сестра на пів голови мене вища. Як на те, більшість знайомих мені жінок трохи за мене вищі. Я при цьому умовного "середнього зросту" на дуже мінімальній межі, а якщо вірити середньому значенню для середнього зросту — 164 см, то навіть до нього не дотягую на пару см. (Яка я рада, що в автобусах і тролейбусах поробили причіпки до тримачів, до яких я можу реально дотягнутися, а не висіти на них, ви навіть не уявляєте). Відповідно, у мене трохи коротші пальці. Як бачите, ми тут не розглядали якихось супервисоких жінок навіть, а експеримент уже провалився.

Далі. Авторка говорить, що смартфони орієнтовані саме на чоловічу руку, на яку вони повністю влазать, а не на жіночу, і це якось ускладнює "пасивне споглядання" жінкам. Пасивне споглядання — це як зараз у мене на фото. Долонею ти тримаєш смартфон, а великим пальцем гортаєш. То ось. Навіть з невеликими жіночими руками, як у мене, пасивно споглядати мені нескладно. Якщо хтось весь час тримає смартфон лише на руці — і це призводить до проблем зі здоров'ям, а не використовує спеціальні (і дешеві) підставки, опертя на інші поверхні, руку з телефоном на коліна покласти тощо, то, даруйте, треба щось в цьому житті міняти. Багато часу постійно сидіти в смартфоні в принципі нездорово, навіть якщо в тебе великі чоловічі руки чи менший дизайн. Я нагадаю, є ще одна проблема, пов'язана з телефонами — це проблема постави, коли люди горбляться від того, що весь час втикають в екран, і через це (як несподівано!) починає боліти шия, голова і далі за списком. Коли вже виробники замисляться над тим, щоб смартфон левітував перед нами в повітрі? Скільки можна це терпіти? =)

До речі, сама ж авторка у книжці каже, що наявних даних, щоб стверджувати, що смартфони шкодять саме жіночим рукам, недостатньо, але це її не зупиняє.

Це я мовчу про деякі абсолютні літературні вільності, на кшталт "чи зручно тримати такий гаджет [смартфон] у руці половині населення планети". Під половиною, вочевидь, маються на увазі жінки. Коли не всі люди насправді здатні дозволити собі смартфон. Особливо iPhone, який тут прицільно атакується.

Далі. Дуже товсто натякається, що саме жінкам незручно носити смартфони, бо є інша проблема — а саме з кишенями для жіночого одягу, а виробники буцімто відхрещуються, що жінки носять їх переважно в сумочках. З подальшого тексту очевидно, що авторка думає про це як про тупу відмазку. До речі, це один із тих "фактів", що "за словами, які за словами".

Коли в мене з'явився перший смартфон, його лопатний розмір викликав у мене жах. Я довго не могла зрозуміти, де його носити. Ні, я навіть могла впхати його в кишеню джинсів, але ж це незручно! Він плаский, великий і заважає рухам. Але чи це проблема тільки жінок? Гадаю, якщо чоловік у приталених штанах теж покладе смартфон у кишеню, він відчуватиме дискомфорт. (Чоловіки, напишіть, як вам у джинсах носити смартфон: зручно, ні?)

Я вам більше скажу, навіть коли в мене був маленький телефон, кнопковий, я носила його переважно в рюкзаку, бо в кишені штанів він мені заважав. Я взагалі не люблю носити щось у кишенях штанів, що мулятиме при ходінні. Або обтяжуватиме, якщо це штани з вільнішим фасоном чи шорти. (Шорти взагалі не шиють з розрахунком на те, щоб ви у кишені цеглини клали. ХД) Звісно, мій досвід — лише мій.

З іншого боку, має значення, який це одяг. Куртки, різні кардигани, піджаки — і жіночі теж! — мають зручні кишені, в які смартфон спокійно влізає. І щойно починається холодна пора року, хіба ж ви не кладете автоматично смарфтон у кишеню куртки? Принаймні я кладу. Також у мене є сарафан з офігезнішими кишенями, в які влізає не лише смартфон, але й диктофон, блокнот, ручка і запасні батарейки. Якщо вам потрібен одяг з кишенями — шукайте одяг з кишенями. Не такий той вибір і маленький. Крім того, краще тиснути, щоб робили більше кишень, ніж звинувачувати виробників смартфонів у тому, що вони не враховують відсутність/крихітність кишень у жіночому одязі. 

Реально з усієї частини про смарфтони у книзі мене змусив замислитися лише епізод про жінку, яка не змогла зазняти протиправні дії поліції у парку. Ситуація була така, що поліція застосувала сльозогінний газ, і вона намагалася зафіксувати ситуацію, однак не могла сфокусувати камеру. Далі йде дуже багато припущень, які мають підтверджувати теорію автора про великий смартфон. 1) За словами (!!!) постраждалої, в чоловіків, які теж там були і фіксували на телефон, усе вийшло. Однак ми не знаємо, чи були там інші жінки, які теж намагалися зробити те саме, і наскільки співвідношення успіх/невдача розподіляється за ознакою статі, які у всіх присутніх були моделі телефону тощо. 2) Крім того, постраждала каже, що її "легені, очі та ніс горіли від сльозогінного газу", і чи це не могло стати фактором, що їй не вдалося зробити чіткі фото? Я розумію, що мої причіпки звучать по-людожерськи, але якщо спиратися на факти, то спиратися на факти. До цього аргументу забагато питань, хотілося б більшого підкріплення якісними даними.

Смартфони справді стали важливим інструментом для фіксації правопорушень і нападів, тому кейз тут дуже цікавий, але якщо робити серйозну книжку, то робити її серйозно, а не висмикувати інформацію на свою користь.

І нарешті я дійшла до питання, яке чомусь авторка книжки взагалі не розглядає, але яке я одразу поставила собі, коли послухала цей тікток. Чим мотивується розмір смартфонів? Лише тим, як він на руці лежить? Очевидно, що ні. Є два фактори: технічний і людський.

Технічний полягає в тому, що більший розмір дає можливість втиснути більше комплектації і кращої комплектації. Тому очевидно, що менші моделі будуть трішки або й значно гіршими, мати гіршу батарею, камеру тощо, адже фізику ніхто не відміняв. У сучасному світі смарфтон — це вже не телефон з календарем, блокнотом і калькулятором, а мінікомп'ютер. На нього фотографують і знімають високоякісні відео, на ньому одразу ж редагують фото і монтують відео, грають у деталізовані яскраві ігри. Це все жере ресурс і потребує певного наповнення. Ви колись помічали, як швидко сідає ваша батарея, коли ви вмикаєте погратися в якийсь накручений таймкілер? Отож. Тому тут або розмір, або кращі характеристики. Або кастомні характеристики — є навіть контори, які збирають смартфони на запит покупця. Покупець має трішки подумати, для чого він буде використовувати смартфон, і підбирати модель відповідно. Особливо ті люди — жінки, які, як каже авторка книжки, більше працюють за смарфтонами. (Особисто я рекомендувала б переносити основну роботу за більші екрани, щоб ви могли працювати нормально за столом. Для портабельності завжди є нетбуки чи планшети з клавіатурою).

Людський полягає в тому, що... люди просто хочуть смартфони з більшими екранами. Чому? Тому що, по-перше, на смартфонах дивляться багато відео. Крім того, не раз бачила мам з маленькими дітьми, які вмикають у кафе чи в дорозі дітям мультики на смартфонах. З меншим екраном це буде не те. Повірте, я дивилась аніме в якості 360р на маленькому екранчику колись. Інколи ще й з субтитрами (dead inside). По-друге, на більшому екрані зручніше виконувати інші задачі. Скуповуватися, редагувати фото, хтось навіть малює комерційні ілюстрації. А зважаючи на кардинальне погіршення зору у сучасних людей через ті ж смартфони, більший екран навпаки має сенс. Це якісь абсолютно очевидні речі, які чомусь не згадуються в книзі, коли авторка розмірковує про розмір смартфона.

Я не читала повністю "Невидимих жінок", тому не можу стверджувати, наскільки вона вся така маніпулятивна. Але мене зацікавив цей уривок з 1-зіркового відгуку на Goodreads:

And finally if you have ever taken a statistics class you know that correlation does not equal causation as far as data points are concerned. In the afterward of the book she says that “...correlation is enough.” Admitting that she did not feel that it was important to prove causation in this book. (Meaning she did not prove that one set of data causes another)

Переклад: І зрештою, якщо ви колись проходили курс зі статистики, ви знаєте, що кореляція не дорівняє причинності, коли ми говоримо про окремі взяті дані. У післямові книжки вона каже, що "...кореляції достатньо". Визнаючи, що їй здавалося неважливим довести причинно-наслідкові зв'язки з цієї книжки. (Тобто вона не довела, що один набір даних спричиняє інші).

Тобто якщо авторка справді на повному серйозі вважає, що кореляції достатньо, то всі ці "викриття дискримінації" не варті нічого. Залиште науку науковцям. Публікувати й поширювати такі речі під гаслом боротьби проти дискримінації аморально.

P.S. Про освіту авторки: has a degree in English language and literature from the University of Oxford, and studied behavioural and feminist economics at the LSE