433-434. Дана Шварц "Анатомія: історія кохання", "Безсмертя: історія кохання"

Я сильно спокусилася історією про дівчину-хірурга, хоча боялася, що це буде любовний роман. На щастя, це не любовний роман, а така-собі готичненька проза. З любовною лінією, куди ж без неї, і невеликими вайбами "Змія з Ессексу" Сари Перрі, якого я читала раніше.

Найбільше мене здивувало, що це дуже янґ-едалтна книжка — в хорошому сенсі. (Звісно, треба читати опис, перед тим як купувати, але це для слабаків). Жваво, динамічно написана, герої — старші підлітки та й сам текст чітко на вікову категорію.

Отже, Единбурґ, Шотландія, початок ХІХ століття (не Вікторіанство!). Гейзел — дівчина з заможної родини, яка живе у замку й прокрадається на лекції для студентів-медиків, перевдягаючись в одяг покійного старшого брата. ЇЇ мрія — стати хірургинею та лікувати людей. Що виглядає досить сумнівно, адже вона майже заручена — і її доля бути світською дамою. На цьому шляху вона зустрічає "воскресителя" Джека — хлопця, який займається тим, що незаконно викопує трупи і продає їх в університети для розтинів.

Окремо треба зазначити, що в той час лікарі (physician) і хірурги (surgeon) займали різні щаблі в соціумі. Лікарі, як правило, лише консультували джентльменські родини й аристократію, виписували ліки й майже не торкалися пацієнтів й вважалися джентльменами, а хірурги займалися більш загальною практикою, краще розуміли анатомію й не обов'язково лише виконували операції, проте їхній статус був значно нижчим і далеким від джентльменства. На ще нижчому шаблі знаходилися "фармацевти" (apothecary), які не лише ліки мішали, але й часто виконували роль тих самих хірургів — ну, й походили з робочого класу. Тому Гейзел навіть серед медичної практики обрала собі маргінальненьку нішу.

Початок мені дуже подобався. По-перше, є прийом, який я обожнюю: вирізки з газет і уривки з книжок, які розповідають нам інформацію про світ і створюють відповідну атмосферу. По-друге, поступове збільшення напруги, обіцянка того, що ось-ось станеться щось страшне. А саме таємничі зникнення людей в Единбурзі та повернення заразної хвороби. Моторошно-моторошно.

На жаль, якраз з другим моментом сталася проблема, адже мені сильно забракло кульмінації для цієї нарощуваної тривожності, яскравого вибуху й обвалу. М'якенько все якось протекло. Таке враження, наче всю книжку обіцяли-обіцяли, але зрештою обіцяне не виконали.

Хай там як, "Анатомія" вийшла доволі незлецькою, з красивим відкритим фіналом. (Ох, який падлюка той наречений! Уууу)

Друга частина, яку авторка сама не планувала писати, існує радше як сиквел, щоб ми дізналися, а що ж було з героями далі. Гейзел запрошують в Лондон лікувати принцесу Шарлотту, де вона зустрічає напівтаємне товариство інших безсмертних, серед яких і сам Байрон та винахідники настоянки безсмертя. Вона розплутує причину хвороби не лише принцеси, але й божевільного короля Георга ІІІ (бідолаха, в скількох тільки книжках і фільмах його не використовували) та пише медичний популярний нон-фікшн для чайників (гарна мета!). А ще нам пропонують дууууже симпатичну любовну лінію між Гейзел і лікарем Саймоном. Тут нарешті Гейзел знаходить людей, які, здавалося б, її розуміють, постає перед спокусою власного безсмертя, а також починає замислюватися, чи можна обернути дію настоянки навспак.

Власне, саме чільна тема безсмертя в мене викликала питання про існування цієї книжки. Безсмертя завжди було більшим за фантелемент. Це питання філософії, яке з давніх-давен захоплює людство. Воно часто втілюється в пошуках чудодійних ліків, чи то пак філософського каменю. І завжди цікаво читати від різних авторів, що за собою веде безсмертя: його пошуки чи вже здобуття. Утім, "Безсмертя" Дани Шварц не запропонувало нічого нового. Безсмертне товариство, яке керує політичним процесом за кулісами, — трішечки несмак, як на мене. Трохи поговорили на тему, чому Гейзел не хоче бути безсмертною, хоча я так до кінця й не зрозуміла чому, кохання перемогло, відкритий фінал, все. Одним словом, сиквел слабший за "Анатомію".

"Анатомія" — це не історична диологія, хоча в ній історичні моменти гармонійно переплітаються з вигадкою. З іншого боку, якщо це й фентезі, то з дуже низькою присутністю фантелементу, за жанром радше готична проза.

Для фанатів відповідної естетики радила б першу частину, а "Безсмертя" — за бажанням, як на мене, читати необов'язково.