437. Тагере Мафі "Це зіткане королівство"

Друга книга поспіль, в якій все псує любовна лінія.

У мене вже назбиралася колекція фентезі зі східним сетингом, і я вирішила почати з цієї книжки, можливо, підозрюючи, що вона буде найслабшою з усіх. 

У цьому світі є два види розумних істот: джини і глиняні (люди). Колись, коли Ібліс упав, народ джинів зазнав падіння разом із ним. Люди вважали джинів його прибічниками і через те століттями винищували. Але в імперії Ардунія, про яку піде мова, король Заал уклав Вогняні угоди, які дозволили джинам і глиняним співіснувати мирно. От тільки маленьке уточнення: джинам під страхом суворої кари заборонено користуватися своїми силами, окрім як на військовій службі імперії.

Алізе — незвичайна джинка. Хоча джини — вогняні створіння, в її жилах тече крига. Через це її в дитинстві переховували й навчали різних наук, мов, навичок. Та зрештою всіх любих їй людей вбили, а сама вона стала вічною втікачкою, яка переховується від кривдників, працюючи низькою служницею і потерпаючи від наруги вищих за статусом людей. Однак це прийнятна плата за надійний притулок і воду, про яку ми ще поговоримо. 

У вільний час вона шиє фантастично красиві сукні і планує цим заробляти копійчину. Це не випадкова деталь: в міфології джинам також приписують здібність до різних мистецтв і ремесел.

Основний сюжет починається, здавалося б, з незначної події, коли вуличний хлопчисько намагається її пограбувати. Однак це привертає до неї увагу і Камрана, спадкоємного принца, який тільки-но повернувся з військової служби, і її ворогів.

У багатьох відгуках зазначають, що книжка схожа на сюжет Попелюшки, але я цього, чесно кажучи, не бачу. Так, тут є бал, принц, бідна служниця, але це ще не попелюшківський кістяк. Ні, "Це зіткане королівство" — це впізнаваний архетип про прихід істинного повелителя. Чи в цьому випадку — повелительки.

Алізе — обрана землею, яка має об'єднати й врятувати свій народ. Адже той спосіб життя, який запропонував король Заал, хоч про очі й припинив кровопролиття, однак не зупинив пригноблення джинів. Вони — другорядні громадяни, яких щоденно експлуатують. А хто ж не любить історії про "...та вставайте / Кайдани порвіте"? Я люблю 😈

Утім, Алізе — зовсім юна, без захисту і союзників, її життя перетворилося на банальне виживання. Вона вже майже не думає про вготовану їй роль. Тому не дивно, що вона так радіє пропозиції Хазана і ведеться на гру Кіра. Адже хтось про неї згадав. Хтось нарешті дасть їй місце.

Крім того, ці ранні роки поневірянь також слугують іншій меті — класичним тяжким рокам істинного правителя, який має спізнати труднощі свого народу на собі. Одним словом, я була на гачку.

Але любовна лінія... За що нам це? Я розумію, що це романтичний янг-едалт, правда. Однак тут би ідеально вписався б slow burn. Якраз 5 книг, можна поступово все розгорнути. Але ж ні, треба було зробити це коханням з першого погляду, яке не відпускає і мучить і переходить в якусь ромеоджульєттівщину. * плаче рясними сльозами * А сцена на горищі з виром пристрастей і діалогами, які я б краще не читала? Це не герої страждають від фатального кохання, це я страждаю від цієї непотрібної драми.

І коли ми вже про суперечливе. Причина, чому Ардунія знаходиться на межі війни з Туланом — буферною державою, полягає в тому, що через Тулан пролягає набагато зручніший шлях до прісної води, якої в Ардунії обмаль. Натомість їм доводиться плавати небезпечним морським шляхом. Завоювати Тулан вони ніяк не можуть, а мирним способом домовитися не виходить, бо Тулан дере зависоку ціну. Політичний конфлікт, який викликає в мене питання. По-перше, мені здається, що чогось нам не договорюють. Бо якщо Ардунія — такі войовничі мерзотники, то чому б не домовитися з ними за ту воду подешевше? Але щось тут не сходиться, бо таке враження, або сама Ардунія шукає собі виправдань, щоб завоювати Тулан, або Тулану настільки вже обридли спроби завоювань від Ардунії, що вони бажають їм подохнути. Ну, або інші причини цієї ворожнечі стануть зрозумілі в наступній книзі. Одним словом, в цій частині все занадто туманно й розмазано. Сподіваюсь, цей конфлікт авторка не завалить.

Загалом, враження від книжки, окрім любовної лінії, приємне, читалося легко. Могло бути гірше, але сетинг для мене відносно свіжий, і оскільки це переклад, то я менше переймалася через стиль. З моїх спостережень, багато масового фентезі в перекладі виглядає краще, ніж воно є в оригіналі.

Переклад Анастасії Плахотньої, до речі, теж доволі приємний (нагадую, КСД). Єдине, що я для цього сетингу все ж адаптувала б всіх "міс" в "панянок", бо якось воно не має сенсу.

Підсумкова оцінка: 3/5. Чекатиму другу частину. Якщо сюжет піде надто глибоко в любовну драму — далі читати не буду. А читати є що — планується 5 частин.