440. Овідій "Ліки від кохання"

 Овідій — не лише вчитель кохання, але й лікар, який від того кохання зцілює, щоб нещасні пацієнти не померли від розбитого серця.💔

Кохання — це недуга, яку вчасно треба залікувати. Та якщо ви хворобу запустили, не хвилюйтесь, Овідій, як і будь-який порядний лікар, не кине вас і в тяжкому стані.

Ось кілька способів, які пропонує наставник:

• Шукати в предметі кохання вади. Якщо той чи та має недоліки, якомога частіше просити їх продемонструвати (має криві зуби — смішіть, не має голосу — просіть заспівати).
• Вдавати холодного.
• Шукати собі корисне заняття, щоб не було часу перейматися почуттями.
• Знайти ще одну коханку, щоб розподілити й вихолодити кохання.
• Піти у мандри, туди, де не зустрінеш знайомих твого кохання. І взагалі, краса природи заліковує будь-які страждання.
• Постійно нарікати на найменшу дрібницю, якою вам насолив предмет кохання.
• Уникати самоти, щоб не думати про кохання, шукати товариства друзів.

Одним словом, містер Дарсі майже правильно все робив, але, напевно, зіткнувся з тією проблемою, про яку попереджав Овідій: якщо зумисно шукати вади, то можна наштовхнутися на природну красу й зачаруватися нею.

Третину, а подекуди й половину кожної сторінки займають примітки. Що наcправді дуже допомагає непідготовленому читачу, адже не кожен пам'ятає так детально міфи чи взагалі розуміє історичний контекст. А коли перекладач пояснює гру слів чи якісь цікаві стилістичні моменти, навіть завидки беруть, що не можеш прочитати текст в оригіналі. (Ґуґл -> Основи латини)

Читається книжечка легко, весело, Овідій пише з гумором. За поїздку в електричці Київ-Чернігів встигла прочитати разом з усіма примітками. Рекомендую! 

***

Поки не пізно, поки любов лиш торкається серця, 

Можна, за крок до жаги, ще запобігти біді.
Зразу в собі затопчи запальної недуги насіння —
І зупини рисака, поки у чвал не пустивсь.

"Завтра вже, — дуриш себе, — завтра із цим покінчу".

Пломінь тим часом у серце саме тайком заповзає,
Й корінь пускає цупкий дедалі глибше біда.

Щойно тобі я дораджував, як запобігти хворобі;
З давньою як повестись — засоби зараз подам.
Блисне вогонь — негайно гаси, а коли розгориться —
Вичекай, поки, рвучкий, сам себе не пожере.
Поки в розгоні жага — уступи, не ставай на дорозі:
Що у пориві, кажу, важко упоратись з тим.
Дурень — пре проти хвиль, а плавець подолає без труду
І норовисту ріку: не навпростець — навскоси.

Хто нетерплячий, а ще й не стикався із лікуванням, —
Буде глухим до порад, ба й зневажатиме їх.
Краще тоді підійти, як дозволить торкнутися рани
Й до помічних настанов вухо наставить своє.

Тож, як підходить тобі моє лікувальне мистецтво,
Першу пораду даю — вільного часу не май.
Де вільний час — там любов: із дозвілля і просростає,
Й жадібно живиться ним те найприємніше зло.

Ти про дозвілля забудь — і що тоді стріли Амура,

Що смолоскипи його: ні гостроти, ні вогню.

Як виноградній лозині — платан, потоку — тополя,

Вогкому ґрунту — шувар, так і Венері, повір,

Мила дозвільна пора. Покінчити хочеш з любов’ю —

Значить, до діла берись — дасть тобі спокій любов.
Млявість, неміряний сон, гра в кістки, пуста трата часу,
Вина п'янкі, від яких обертом йде голова, —

Ось що, не треба й стріли, вибиває з грудей усі сили — 

Й хутко влітає туди хитро-лукавий Амур.

Носом-бо чує, де нудиться хтось (ділових — уникає),

От і до діла, щоб він — і потикнутись не міг!

Що ж мав робити він без робіт? Хіба що кохати!

Так і приходить Амур — і залишається так.

Палить Цірцею жага — уже вона вся в своїх чарах,

Палу любові, однак, не заспокоїти їм.

Отже, хто хоче знайти у науці моїй порятунок, —

Хай на всіляке питво й чари рукою махне.

Хто полюбити навчивсь, а от відівчитись не може, —

Той нехай учнем моїм, і то негайно, стає.

Ти увесь час нарікай — і наставиш себе проти неї,

Так-от, гляди, й проростуть зерна відрази в душі.

Що врятувало мене?.. Її вади я став підмічати —

І в такий спосіб, кажу, я рятувавсь, і не раз.

Ще ж, як обділена даром якимсь, — домагайся уклінно,

Гаряче, щоб саме цим похизувалась вона:

От якось ранком заскоч, як вона ще без тих обладунків, —

І хоч-не-хоч напоказ вади свої виставля.

Втім, за цю раду не завжди хапайсь, бо це небезпечно:

Часто захоплює нас власне краса без окрас.

Мовив — і втіху здобув, що затьмарила першу утіху,

Так і зарадив собі: вибив жагою — жагу.

Як Агамемнон — так ти: прийми нове полум'я в душу,

Щоб на розпутті свою ти споловинив любов.

І якщо ради мої не даремні, й моїми устами

Смертному людові Феб речі корисні гласить,

То, хай би Етни вогонь палахтів у тобі, постарайся

Не подавати на вид — як заморожений будь.

Ревнощі — ось що і живить любов, і веде її далі.

Хочеш покласти їй край — передусім не ревнуй.

Хто ненастанно тремтить, щоб суперник любки не викрав, —

Хтозна, чи сам Махаон чимось йому б допоміг.

Хто закохавсь — уникай самоти: самота небезпечна!

Не утікай від людей: гурт заспокоїть тебе.

В закуті дужчає шал, безлюддя, кажу, не для тебе, —

Люд порятує тебе — сам у собі не ховайсь!

Сам будеш — сум буде: образ тієї, яку ти покинув,

Постать її, мов живу, бачитимеш повсякчас.

Ось чому Феба пора від невидної очі темніша:

Друзів нема при тобі, тож і розради нема.

Так у посушні місця від близької ріки проникає,
Що й не помітиш її, крапля по краплі вода.

Так — і любов: якщо від її джерела не відступиш,

Всюди проникне, а в нас — хист чималий до пиття.

Та якщо ту, яку вчора любив, — ненавидиш нині,

То уже злочин або — дикої вияв душі.

Не чепурися, до неї йдучи, не прилизуй волосся,

Не поправляй раз у раз складки на тозі своїй,

Зайве бо все це тепер: чужою ж вона тобі стала,

Тож не вигадуй уже, чим би подобатись їй.

З пурпуром тірським зістав — буде гидкою вона.

Так і на любку свою серед інших красунь подивися —

Й соромно стане тобі: "Як це таку я обрав?"

Одаль тримайся того, що колишню жагу оживляє,

Щоб уже згаслий вогонь не розгорівся в тобі.

Я б не хотів, та скажу: не читай про любов у поетів!

(Бач, позбавляю себе, сам же своїх читачів).

А щодо Вакха дарів, якщо ради моєї спитаєш, —

То і про це в двох словах я розтлумачу тобі:

Випите в міру вино до Венериних втіх нас готує,

А понад міру — ти труп: серце мертвіє й душа.

Вітер і живить вогонь розбуялий, вітер — задує-таки.

Тож або й краплі не пий, або всі у вині втопи біди:

Що посередині, те — тільки зашкодить тобі.