Овідій — не лише вчитель кохання, але й лікар, який від того кохання зцілює, щоб нещасні пацієнти не померли від розбитого серця.💔
Кохання — це недуга, яку вчасно треба залікувати. Та якщо ви хворобу запустили, не хвилюйтесь, Овідій, як і будь-який порядний лікар, не кине вас і в тяжкому стані.
Ось кілька способів, які пропонує наставник:
- Шукати в предметі кохання вади. Якщо той чи та має недоліки, якомога частіше просити їх продемонструвати (має криві зуби — смішіть, не має голосу — просіть заспівати).
- Вдавати холодного.
- Шукати собі корисне заняття, щоб не було часу перейматися почуттями.
- Знайти ще одну коханку, щоб розподілити й вихолодити кохання.
- Піти у мандри, туди, де не зустрінеш знайомих твого кохання. І взагалі, краса природи заліковує будь-які страждання.
- Постійно нарікати на найменшу дрібницю, якою вам насолив предмет кохання.
- Уникати самоти, щоб не думати про кохання, шукати товариства друзів.
Одним словом, містер Дарсі майже правильно все робив, але, напевно, зіткнувся з тією проблемою, про яку попереджав Овідій: якщо зумисно шукати вади, то можна наштовхнутися на природну красу й зачаруватися нею.
Третину, а подекуди й половину кожної сторінки займають примітки. Що наcправді дуже допомагає непідготовленому читачу, адже не кожен пам'ятає так детально міфи чи взагалі розуміє історичний контекст. А коли перекладач пояснює гру слів чи якісь цікаві стилістичні моменти, навіть завидки беруть, що не можеш прочитати текст в оригіналі. (Ґуґл -> Основи латини)
Читається книжечка легко, весело, Овідій пише з гумором. За поїздку в електричці Київ-Чернігів встигла прочитати разом з усіма примітками. Рекомендую!
***
Поки не пізно, поки любов лиш торкається серця,
Можна, за крок до жаги, ще запобігти біді.
Зразу в собі затопчи запальної недуги насіння —
І зупини рисака, поки у чвал не пустивсь.
"Завтра вже, — дуриш себе, — завтра із цим покінчу".
Пломінь тим часом у серце саме тайком заповзає,
Й корінь пускає цупкий дедалі глибше біда.
Щойно тобі я дораджував, як запобігти хворобі;
З давньою як повестись — засоби зараз подам.
Блисне вогонь — негайно гаси, а коли розгориться —
Вичекай, поки, рвучкий, сам себе не пожере.
Поки в розгоні жага — уступи, не ставай на дорозі:
Що у пориві, кажу, важко упоратись з тим.
Дурень — пре проти хвиль, а плавець подолає без труду
І норовисту ріку: не навпростець — навскоси.
Хто нетерплячий, а ще й не стикався із лікуванням, —
Буде глухим до порад, ба й зневажатиме їх.
Краще тоді підійти, як дозволить торкнутися рани
Й до помічних настанов вухо наставить своє.
Тож, як підходить тобі моє лікувальне мистецтво,
Першу пораду даю — вільного часу не май.
Де вільний час — там любов: із дозвілля і просростає,
Й жадібно живиться ним те найприємніше зло.
Ти про дозвілля забудь — і що тоді стріли Амура,
Що смолоскипи його: ні гостроти, ні вогню.
Як виноградній лозині — платан, потоку — тополя,
Вогкому ґрунту — шувар, так і Венері, повір,
Мила дозвільна пора. Покінчити хочеш з любов’ю —
Значить, до діла берись — дасть тобі спокій любов.
Млявість, неміряний сон, гра в кістки, пуста трата часу,
Вина п'янкі, від яких обертом йде голова, —
Ось що, не треба й стріли, вибиває з грудей усі сили —
Й хутко влітає туди хитро-лукавий Амур.
Носом-бо чує, де нудиться хтось (ділових — уникає),
От і до діла, щоб він — і потикнутись не міг!
Що ж мав робити він без робіт? Хіба що кохати!
Так і приходить Амур — і залишається так.
Палить Цірцею жага — уже вона вся в своїх чарах,
Палу любові, однак, не заспокоїти їм.
Отже, хто хоче знайти у науці моїй порятунок, —
Хай на всіляке питво й чари рукою махне.
Хто полюбити навчивсь, а от відівчитись не може, —
Той нехай учнем моїм, і то негайно, стає.
Ти увесь час нарікай — і наставиш себе проти неї,
Так-от, гляди, й проростуть зерна відрази в душі.
Що врятувало мене?.. Її вади я став підмічати —
І в такий спосіб, кажу, я рятувавсь, і не раз.
Ще ж, як обділена даром якимсь, — домагайся уклінно,
Гаряче, щоб саме цим похизувалась вона:
От якось ранком заскоч, як вона ще без тих обладунків, —
І хоч-не-хоч напоказ вади свої виставля.
Втім, за цю раду не завжди хапайсь, бо це небезпечно:
Часто захоплює нас власне краса без окрас.
Мовив — і втіху здобув, що затьмарила першу утіху,
Так і зарадив собі: вибив жагою — жагу.
Як Агамемнон — так ти: прийми нове полум'я в душу,
Щоб на розпутті свою ти споловинив любов.
І якщо ради мої не даремні, й моїми устами
Смертному людові Феб речі корисні гласить,
То, хай би Етни вогонь палахтів у тобі, постарайся
Не подавати на вид — як заморожений будь.
Ревнощі — ось що і живить любов, і веде її далі.
Хочеш покласти їй край — передусім не ревнуй.
Хто ненастанно тремтить, щоб суперник любки не викрав, —
Хтозна, чи сам Махаон чимось йому б допоміг.
Хто закохавсь — уникай самоти: самота небезпечна!
Не утікай від людей: гурт заспокоїть тебе.
В закуті дужчає шал, безлюддя, кажу, не для тебе, —
Люд порятує тебе — сам у собі не ховайсь!
Сам будеш — сум буде: образ тієї, яку ти покинув,
Постать її, мов живу, бачитимеш повсякчас.
Ось чому Феба пора від невидної очі темніша:
Друзів нема при тобі, тож і розради нема.
Так у посушні місця від близької ріки проникає,
Що й не помітиш її, крапля по краплі вода.
Так — і любов: якщо від її джерела не відступиш,
Всюди проникне, а в нас — хист чималий до пиття.
Та якщо ту, яку вчора любив, — ненавидиш нині,
То уже злочин або — дикої вияв душі.
Не чепурися, до неї йдучи, не прилизуй волосся,
Не поправляй раз у раз складки на тозі своїй,
Зайве бо все це тепер: чужою ж вона тобі стала,
Тож не вигадуй уже, чим би подобатись їй.
З пурпуром тірським зістав — буде гидкою вона.
Так і на любку свою серед інших красунь подивися —
Й соромно стане тобі: "Як це таку я обрав?"
Одаль тримайся того, що колишню жагу оживляє,
Щоб уже згаслий вогонь не розгорівся в тобі.
Я б не хотів, та скажу: не читай про любов у поетів!
(Бач, позбавляю себе, сам же своїх читачів).
А щодо Вакха дарів, якщо ради моєї спитаєш, —
То і про це в двох словах я розтлумачу тобі:
Випите в міру вино до Венериних втіх нас готує,
А понад міру — ти труп: серце мертвіє й душа.
Вітер і живить вогонь розбуялий, вітер — задує-таки.
Тож або й краплі не пий, або всі у вині втопи біди:
Що посередині, те — тільки зашкодить тобі.
Коментарі
Дописати коментар