455. Дмитро Безверхній "Порцеляновий погляд"

 Ууух! Книжка, яку я невиправдано довго читала, хай це і детектив.

Умань, кінець ХІХ століття. Мова піде про дружину відставного поліціанта Софію Нрієвську, яка й сама на дозвіллі дуже добре детективує. Одного дня до міста приїжджає її давня подруга Марта, і її смерть, здавалося б, ненасильницька, збурює підозри в нашої детективки. А як інакше, коли люди навколо починають поводитися підозріло, а минуле підкидає все більше і більше таємниць?

Плюси: 

➕ Історичний матеріал гарно вплетений в оповідь, створюється багатошаровий образ Умані, нас трішки поводять готелями, цукернями, цирками і приватними садибами.
➕ Історичний розвиток слідства теж чудово інтегровано. Наприклад, тут згадується відомий київський криміналіст Георгій Рудий, який (я цього не знала!) розпочинав свою службу саме в Умані.
➕ Неочевидний вбивця — що далі роман розвивається, то все загадковіше і загадковіше.
➕ Гарна мова.👌

Неоднозначне:

🤔(Знаю, дивний коментар, але...) У романі дуже багато саме персонажок. Дуже. З окремими повами. З зануренням у їхнє життя. З одного боку, ці розділи добре пропрацьовані. Просто ух! З іншого, я понад половину книжки не розуміла, навіщо вони потрібні взагалі для детективу.
🤔 Таке відчуття, що мені цей стиль письма краще зайшов би у форматі аудіокнижки.

Підсумок: загалом враження позитивне, хай і місцями як на детектив було нуднувато, буду прицінюватися до автора далі.

— Співчуваю. Для вашого заспокоєння можу сказати, що також трохи слабую на зір.

— Тоді ви маєте мене розуміти. Люди, обмежені зором, — це вже не ті люди, що були колись, вони змінюються. Звикають до світу не навколо себе, а в собі. Тут у пригоді стають спогади, а від бляклості і розмитості рятує хіба що добра фантазія, здоровий глузд і келишок вина.