458. Арчибальд Дж. Кронін «Три любові»

 «Я не можу щось робити, не віддаючись сповна. Усе або нічого».

Люсі Мур — мініатюрна приваблива жіночка зі сталевою волею і велетенською гордістю. Якщо вона за щось береться — то має здобути успіх. В її словнику просто немає слів «здаватися» чи «попросити допомоги».

У її житті було три любові, заради яких вона клала себе на жертовний вівтар: чоловік, син та Ісус. І кожна з цих історій, які, здавалося б, обіцяли бути щасливими, закінчилася розчаруванням.

Структура кожної частини нагадує кипіння чайника, який господиня вчасно не знімає з плити. Він поволі нагрівається, кипить і вже свистить наповну — аж поки йому не зриває кришку.

Люсі — героїня, яка не може подобатися. Вона вперта як віл, і любителька порозкидатися фразами: «я це роблю, бо люблю тебе», «це заради твого добра» та «я краще знаю, що тобі треба». Вона прагне вирішувати все своїми силами і не сприймає «подачок». Якщо вона щось вирішила, має бути по-її. Така собі домашня тиранка.

Люсі будує навколо себе маленький власницький світ, в центрі якого завжди хтось інший: спершу чоловік Френк, потім син Пітер, потім — Бог. І цей світ з ревнивим запалом оберігає від посягання на нього інших.

З іншого боку, їй можна позаздрити у вольовитості. Жодна невдача її не спиняє. Вона йде чітко далі, ніколи не озираючись назад. Не може бути домогосподаркою? Піде працювати. Родичі не фінансують навчання для сина? Зі шкіри випнеться, щоб його забезпечити. Навіть наприкінці, коли, здавалося б, іще одна надія розсипалася, вона не спиняється. Тільки загнане тіло її зраджує.

Читати про її життя прикро. Водночас шкода її, а водночас хочеться схопити її за плечі й потрясти, поки не витрясеться оце її мотто «все або нічого».

Чи сподобалося? Гм... Я такого роду книжки можу читати дуже дозовано. Якби не клуб, ніколи не почала б навіть її читати. Місцями нуднувато, але загалом затягує.

Що для мене було цікаво поза сюжетом:

- взаємини шотландців та ірландців;
- шотландська кулінарія (Люсі тут багато готує);
- монастир, в якому жила Люсі: здивувало, що вони знайшли їй лікаря, відправили додому, наче намагаючись примести сліди, а не дозволили їй померти там, хоча вона була геть самотньою, ніхто б крику не зчинив.

Щодо арки з монастирем, мені ще сподобалось, як ця впертість Люсі врятувала її від повного промивання мізків. Хай як би там не склалося, вона вийшла звідти з гідністю, хоч і запізно.

«Тепер вона згадала! Ключ від Блендфорда. І той відсторонений погляд, та усміхнена дитячість на цих обличчях — це був такий самісінький погляд, який вона бачила на божевільному обличчі міс Хокінг».

Роман свого часу став бестселером у Шотландії. Чомусь, на відміну від інших книжок Кроніна, несправедливо неекранізований. А дарма. Це хороший матеріал для сценарію.

Даю 4/5, але Кроніна навряд чи буду ще читати.