461. Донна Тартт "Таємна історія"

Зараз буду горіти!😡

З позитивного: переклад Богдана Стасюка.

З негативного: цю книжку треба читати років в 15.

Короткий переказ сюжету: п'ятеро неприємних нудних студентів курсу греки, який веде нудний нехаризматичний викладач, вбивають шостого неприємного студента греки, бо той грозився розпатякати, що четверо студентів греки вбили чоловіка під час нудного відтворення діонісівського святкування. Другу частину книжки вони нудно типу страждають, що вбили цього студента, і намагаються уникнути покарання. Злочин лишається непокараний. Один студент застрелився, бо... бо так треба.

Яка ще сучасна грецька драма? Тут драми нема!!!

В інтерв'ю авторка хвалиться, що не скоротила роман, хоч їй і радили це зробити. А варто було. Настільки розтікатися (560 с.) має сенс, тільки якщо текст яскраво вистрілює у потрібних місцях, а він такий однорідний, що хоч краплинку напруги чи унікальної думки треба з нього вичавлювати.

Знаєте, я оце зрозуміла, що зробити цікавою американщину з суцільною наркотою, седативами й алкоголем може геть не кожен автор. Зрештою, не кожен автор — Стівен Кінг.

Тут я читаю і не вірю у все: у харизматичність Джуліана, в інтелектуальні обговорення, в яких від інтелектуальності тільки гра в цитати і пару слів грецькою абеткою, в елітарність, в їхні недостраждання, в якісь міжособистісні мутки і обожнювання. Де конкретно їхні пошуки краси, чогось вищого, де це є чільним елементом? Вся ця вищість — незв'язні деталі, позбавлені сенсу. І Генрі, мій ти генію, нахіба ти мучився над перськими книжками XV століття, щоб отруїти Банні? Ти ж такий весь близький до народу, іди розговори якогось лікаря з екстреної допомоги, там тобі розкажуть, хто, де і як може чим отруїтися в побутових умовах. Краще б ти Аґату Крісті почитав, їй-бо.

Текст несе, бо його несе. Куди його несе і навіщо — велике питання.

Це не психологічна проза, не соціальна, не інтелектуальна і не жанрова. 

Я від роману відверто втомилася, бо в ньому нема за що мозку зачепитися.

Єдиний плюс — я прочитала «Вакханок» Евріпіда.

Якщо почитати, що кажуть герої в «Таємній історії» про «Вакханок», то стане остаточно ясно, що вся ця книжка просто про глупство підлітків, а не про вбивства, університети, грецькі драми та елітарність.

Вже не кажучи про те, що це американщина, помножена на достоєвщину.

Якщо я не помиляюсь, сенс першої частини був у тому, щоб зачарувати читача цими елітними студентами, а  другої — зняти ці чари. Але на мене це не спрацювало, бо я не побачила того, що мало би мене зачарувати.

Тому перепрошую, буду рідкісним розчарованим читачем «Таємної історії», але ця книжка для мене 1/5 навіть попри те, що суто стилістично вона добра.