459. Джейн Остін "Нортенґерське абатство"

- Було суперсмішно, а місцями — мімішно. 😁

- Кетрін хоч і трохи наївна, але дуже «своя» героїня 💜 Бачить убивства і темні таємниці на кожному кроці.😁

- А я все думала, чого ж генерал Тілні такий приязний до неї. Аж он воно що! *без спойлерів*

- Ізабелла, звісно, пацючиха ще та. Джон — ноу коментс.

- В Остін завжди такі цікаві пояснення для закоханостей. 🤣  Елізабет «закохалася, коли побачила пречудовий маєток і парк у Пемберлі», а Генрі Тілні пояснює свою прихильність так: «Його переконаність у тому, що він їй небайдужий, стала єдиною причиною, чому він вирішив до неї пригледітися». Айконік!

- Генрі Тілні — ідеальний головний герой 💜 Розбирається в мусліні, має почуття гумору і читає готичні романи. Ну топ!

- А ще тут дуже класні стосунки між братами і сестрами. Вони в Остін завжди гарно описані. А тут просто мед 💓

Офіційно моя найулюбленіша цитата хД:

«Кетрін хотіла привітати їх, але не дібрала підходящих слів, тож красномовним був лише її погляд. У ньому, однак, цілком виразно сяяли всі вісім частин мови, і Джеймс без особливих зусиль розставив їх у потрібному порядку».

Ще більше цитат:

«Заледве хтось, хто знав Кетрін Морланд у дитинстві, міг припустити, що народилася вона, аби стати героїнею роману».

«...коли жодні пригоди не чигають на юну леді в рідному селищі — їх слід пошукати деінде».

«Будь-яка людина — джентльмен чи леді — яка не отримує задоволення від доброго роману, певне, безнадійна».

«Так-так, романи, бо я не маю наміру дотримуватися того неґречного й недалекоглядного звичаю, вельми розповсюдженого серед тих, хто пише в цьому жанрі, й презирливо засуджувати ті твори, що їх самі ж вони й пишуть і кількість яких невпинно примножують, долучаючись до своїх ворогів і тавруючи найуїдливішими епітетами подібні твори та не дозволяючи власній героїні читати їх, бо та, цілком випадково взявши до рук роман, неодмінно має його погортати з відразою. На жаль! Якщо героїня одного роману не ставитиметься поблажливо до героїні іншого, то на чий захист підтримку зможе розраховувати вона сама? Я такого аж ніяк не можу схвалювати. Тож дозвольмо критикам ганити на дозвіллі плоди творчої уяви й говорити про кожен новий роман заяложеними фразами, якими нині так рясніє наша преса. Тому не зраджуймо одне одного, бо ми — потерпіла сторона».

«Почуття багатьох леді були б уражені, якби вони збагнули, як мало серце чоловіка насправді зачіпає усе нове й дороге в жіночому вбранні та як незначно впливає на нього ґатунок тканини, наскільки байдужі чоловіки до квіточок і цяточок на мусліні чи серпанку. Жінка чепуриться винятково задля власного задоволення. Жоден чоловік не захоплюватиметься нею більше через це, і жодна жінка не відчує більшої приязні. Охайність і витонченість цілком достатні для перших; останніх же порадують певна недоречність і безлад у туалеті».

«О! Я в захваті від книжки! Ціле життя читала б її! Запевняю вас — якби мені не треба було йти на зустріч з вами, я б нізащо від неї не відірвалася».

«З наближенням від'їзду неспокій місіс Морланд як матері, природно, лише зростав. Тисяча побоювань стосовно небезпек, що загрожуватимуть любій Кетрін упродовж цієї жахливої розлуки, не могли не ятрити материнське серце й мали б змусити її пролити потоки сліз в останні кілька днів перед від'їздом доньки; цілком виправдані й важливі напучування мусили б зриватися з її вуст під час прощальної бесіди в материній опочивальні. Перестороги щодо віроломства лордів і баронетів та їхньої схильності силоміць вивозити юних леді на віддалені ферми, либонь, полегшили б тягар на її серці. Та й хто б не подумав про подібне? Однак місіс Морланд настільки мало знала про лордів і баронетів, що й не уявляла їхньої пристрасті до витівок і не усвідомлювала небезпек, на які могла наражатися донька через їхні підступи».

— Але я й справді думала, що всі молоді джентльмени з помітним презирством відгукуються про романи.

— Це справді дивно. Дійсно, вражає те, що вони здатні зневажати книги, які читають нарівні з жінками.

— Те, що маленьких хлопчиків і дівчаток слід мучити, — сказав Генрі, — ніхто, хоч трохи знайомий з людською натурою в цивілізованій державі, не стане заперечувати. Але від імені наших найвизначніших істориків мушу зазначити, що вони могли б неабияк образитися через те, що начебто їх не цікавлять більш високі цілі. Адже, судячи з їхніх методів і стилю, вони цілком в змозі мучити читачів і поважнішого віку та зі значно розвиненішим інтелектом.

«Якщо люди хочуть прихилити когось до себе, їм слід демонструвати власну необізнаність. Вияв компетентності означає неможливість задовольнити марнославство інших, чого розумна людина завжди повинна уникати, а жінка особливо: якщо вона має нещастя бути бодай трохи освіченою, їй слід якомога ретельніше це приховувати».

«Дверцята не відчинялися! Кетрін на мить застигла в німому подиві. Вітер завивав у комині, дощ патьоками шмагав віконні шибки — усе вказувало на те, що становище її жахливе. Однак лягати спати, так і не задовольнивши цікавості, було намарно: вона нізащо не засне, знаючи, що поруч із нею шафа, так таємниче зачинена».

І меми (їх усі переклала або створила я):

Відгук про екранізацію

Подивилася «Нортенґерське абатство».

Сценарист Ендрю Дейвіс точно зробив його більше "сексі", як він любить 😁 Тут вам і хтиві сни Кетрін, і сцена зваблення Ізабелли, і цитати з "Монаха".

Але крім цього, він додав сюди більше форешадовінгу і готичної інтриги. Що мені здається логічним вибором, оскільки треба було запхнути все в одну невелику стрічку. Кілька елементів, які розкриваються тільки в кінці, винесено наперед.

Фільм менш комедійний, ніж книжка, але смішне теж було. Похіхікала. ☺️

Головні актори чудово впорались. Кетрін приємно наївна, Тілні — кумедний і чарівний, Ізабелла — трішки пацючиха, генерал Тілні страхітливий. Торпа можна було б зробити балакучішим, правда, але, можливо, забракло таймінгу.

Утім мені не вистачило цікавішої режисури, монтажу чи операторської роботи. Якесь воно влоба аж було. Ще ця музика... Гм.

У підсумку. Фільм непоганий, але книжка 100% краща.